ЦГНТБ ГМК
ГЛАВНАЯ
О БИБЛИОТЕКЕ
ПАРТНЕРЫ
ССЫЛКИ
КОНТАКТЫ
в нашем каталоге
248359
записей


Задать вопрос

Реклама

Авторские книги Стасовский Ю.Н. Хотим предложить Вам на нашем сайте книгу Стасовский Ю.Н. "Проектирование современных производств обработки металлов давлением: Учебник."
Купить здесь.


Мироненко М.А. "Менеджмент ощадливого виробництва"
Купить здесь.



Научно-технический и производственный журнал «Металлургическая и горнорудная промышленность» Единственное в Украине специализированное издание, освящающее все проблемы ГМК. Журнал имеет государственную и зарубежную сферу распространения. Главная задача журнала – рекламная поддержка передовых технологий, публикация информации о новейших научно-технических достижениях.


Интернет магазин бытовой техники и электроники. Доставка по Украине

Интернет магазин бытовой техники и электроники Mega-Mart

Профсоюз металлургов и горняков Украины

Металлургический государственный музей Украины
Инновационный центр СЛАЛЕН. Помощь изобретателям.






 
 
Указатель РАЗДЕЛЫ  //  Устойчивое развитие  //  База данных “Устойчивое развитие”  //  ЗАКОНОДАВЧА БАЗА  //  ЗАКОН УКРАЇНИ Про Концепцію переходу України до сталого розвитку





ЗАКОН УКРАЇНИ Про Концепцію переходу України до сталого розвитку

Проект
вноситься народними
депутатами України
Самойленком Ю. І.
Хазаном В. Б.

 

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про Концепцію переходу України до сталого розвитку

Верховна Рада України постановляє:

1. Схвалити Концепцію переходу України до сталого розвитку.

Вноситься народними депутатами України Ю. І. Самойленком, В. Б. Хазаном.

 

КОНЦЕПЦІЯ ПЕРЕХОДУ УКРАЇНИ ДО СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Поклавши в основу подальшого розвитку держави інтереси людини, її прагнення жити і творити в гармонії з природою, взявши до уваги основні ідеї і принципи, декларовані на конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.), Україна започатковує процес змін, які за характером та обсягом експлуатації ресурсів, стратегією інвестування, спрямуванням освіти та науково-технічного прогресу, захищеністю життєдіяльності відповідатимуть сьогоднішнім і майбутнім потребам, створять сприятливі умови для збереження навколишнього природного середовища і природно-ресурсного потенціалу держави та розвитку нації - основи всіх форм життя, тобто започатковує перехід на шлях сталого розвитку. Основні засади сталого розвитку визначені ООН як стратегія розвитку на XXI століття.

Ця Концепція визначає цілісну систему поглядів на сталий розвиток України, правові основи, принципи, завдання та організаційні заходи переходу держави на засади сталого розвитку і є базовою для розробки стратегії сталого розвитку, державних програм, проектів соціально-економічного розвитку на найближчу і віддалену перспективу.

1. Основні визначення

Для цілей Концепції терміни вживаються в такому значенні:

Сталий розвиток - це такий розвиток суспільства, за якого задоволення потреб теперішніх поколінь не повинно ставити під загрозу можливості майбутніх поколінь задовольняти свої потреби, для чого необхідне узгодження екологічних, економічних та соціальних складових розвитку.

Моніторинг сталого розвитку - комплекс заходів щодо спостереження та аналізу складових сталого розвитку, зокрема, впливу антропогенної діяльності на навколишнє природне середовище, природні ресурси та соціальну сферу з метою встановлення ступеня їх небезпеки для життєвого середовища та прийняття управлінських рішень.

Екологічна безпека - складова частина національної та транснаціональної безпеки, що гарантує захищеність права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та забезпечує необхідні умови для відтворення природних ресурсів шляхом моніторингу та регулювання техногенної діяльності.

Техногенна безпека - складова екологічної безпеки, яка відповідає за наслідки техногенної діяльності.

Екологічна криза - це такий стан взаємовідносин між людиною і природою, що характеризується невідповідністю соціально-економічного розвитку суспільства еколого-ресурсним можливостям біосфери (держави, регіону) та створює реальну загрозу руйнування традиційної системи життєзабезпечення.

Екологічний простір - гранично можлива інтенсивність споживання всіх природних ресурсів, що не загрожує наступним поколінням з такою ж інтенсивністю спожити ці ресурси.

Природно-ресурсна рента - різниця між ціною, за якою природний ресурс продається та витратами на його добування (вилучення з природного середовища) і спричиненими при цьому втратами в екологічній сфері.

2. Передумови переходу України на шлях сталого розвитку

В результаті попередньої господарської діяльності в Україні склалася вкрай нераціональна структура природокористування, яка є наслідком нагромадження за багато десятиріч структурних деформацій господарства, домінування природомістких галузей промисловості, ресурсо- та енергомістких технологій, переважне використання невідновлювальних природних ресурсів, сировинної орієнтації експорту, надмірної концентрації виробництва в окремих регіонах держави. Нинішня структура економіки в цілому залишається неефективною та екологічно небезпечною. Енергомісткість валового внутрішнього продукту не знижується. Структурна перебудова економіки відбувається в основному як нерегульований з точки зору сталості процес. Зношення основних фондів, яке в деяких галузях доходить до 90 %, є причиною низької економічної ефективності виробництва, високих енергетичних ресурсних та фінансових затрат, що визначає низьку якість продукції і її неконкурентноздатність.

Останнім часом збільшились темпи росту ВВП, розширилось виробництво та збут вітчизняної продукції. Однак, кредитні ресурси банків не знаходять ефективного використання, що є наслідком відсутності структурних та інституційних змін в економіці. Короткострокові інтереси сьогоднішньої вигоди переважають над довгостроковими завданнями відродження та розвитку держави. В суспільстві гостро відчувається відсутність розвинутих механізмів громадського контролю за владою, що не дає змоги ефективно розбудовувати соціально орієнтоване ринкове господарство.

Екологічна ситуація в Україні носить кризовий характер. Рівень техногенного навантаження на природне середовище перевищує аналогічний показник розвинутих держав в 4 - 5 разів. Зменшуються інвестиції в природоохоронне будівництво та фінансування природоохоронної діяльності, що сприяє збільшенню ризику великомасштабних аварій та катастроф. Особливу екологічну проблему в Україні спричинила аварія на Чорнобильській АЕС. Чорнобильська аварія призвела до радіоактивного забруднення більше як 50 тис. км території України, на якій було розташовано 2994 населених пунктів. Постраждало 26 млн. осіб, в тому числі 1 млн. дітей. Через високий рівень забруднення з користування вилучено 180 тис. гектарів ріллі і 157 тисяч гектарів лісу.

Всі ці фактори призвели до кризового стану здоров'я населення. Тривалість життя є набагато нижчою, ніж у розвинутих країнах, зменшується народжуваність, зростає смертність населення.

Це є наслідком:

- незадовільного стану природного і техногенного середовища та найбільш важливих його компонентів;

- незадовільного матеріального становища населення;

- недостатності медичного обслуговування;

- відсутності у значної частини населення навичок здорового способу життя.

Перехід економіки на засади ринкових відносин створив, з одного боку, умови для зростання економічної активності для частини населення, але з іншого обумовив різку диференціацію доходів та зростання масштабів бідності, безробіття в різних його формах ( відкритого, часткового, прихованого).

Попередній соціальний стан різних груп і прошарків населення суттєво змінився. Наявною є відсутність елементів сталості соціальних структур суспільства та його маргіналізація. Незадовільним є пенсійне забезпечення в Україні.

Все це створює серйозну загрозу для злагоди в суспільстві та його стабільного розвитку. Необхідним є пошук нових шляхів та напрямків розвитку держави.

3. Принципи, мета та пріоритети сталого розвитку України

3.1. Державний рівень

Майбутнє України як цивілізованої, високорозвиненої, заможної держави - у її відкритості, використання надбань світової цивілізації, з застосуванням методів і механізмів захисту свого економічного суверенітету та утвердження національних цінностей.

Розробка стратегії та довготривалих програм соціально-економічного розвитку та охорони навколишнього природного середовища в контексті сталого розвитку має базуватись на таких принципах:

- діяльність в державі має підпорядковуватись законам природи і обмеженням, які ними визначаються;

- пріоритетність національних інтересів, національної культури і національної ідентичності у загальноцивілізаційному поступі світового співтовариства;

- одержаний від господарської діяльності результат не може бути меншим від шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу;

- недопустимість екстенсивного використання природних ресурсів;

- природні ресурси України належать її народові і становлять матеріальну основу його існування незалежно від форм власності вони мають використовуватися з урахуванням потреб нинішнього та майбутніх поколінь;

- інтелектуальний потенціал нації як провідна продуктивна сила українського суспільства має постійно нарощуватися і вдосконалюватися;

- забезпечення здоров'я людини та її соціальної захищеності є пріоритетною політикою держави;

- всі перетворення мають бути спрямовані на утвердження засад гуманізму, демократії і цінностей громадянського суспільства.

Метою переходу України до сталого розвитку є забезпечення високої якості життя нинішнього і майбутніх поколінь на основі збалансованого розв'язання проблем соціально-економічного розвитку, збереження навколишнього природного середовища, раціонального використання та відтворення природно-ресурсного потенціалу держави. Основні ідеї сталого розвитку співзвучні культурі і світоглядним цінностям українського народу, в історії і традиціях якого завжди було бережне відношення до землі, води, природи взагалі.

З урахуванням притаманних Україні географічних, демографічних, соціально-економічних та екологічних особливостей, основними завданнями на перехідний період до сталого розвитку України є:

- розв'язання проблеми бідності як основного соціального завдання;

- раціональне використання ресурсів;

- збалансований розвиток економіки в межах екологічного простору держави;

- забезпечення високої якості стану навколишнього природного середовища;

- суттєве послаблення наслідків Чорнобильскої аварії;

- досягнення демографічної стабільності;

- сприяння становленню громадянського суспільства.

Згідно із системним підходом до явищ і процесів у природі та суспільстві перетворенню підлягають:

- засоби та структура господарського комплексу країни;

- технології масового виробництва і споживання;

- суспільні відносини;

- соціально-економічні механізми природокористування;

- управлінські структури на державному та регіональному рівнях.

Необхідність розв'язання проблеми на макрорівні та їх комплексність визначають провідну роль держави при переході на шлях сталого розвитку. Державне регулювання повинно відповідати концептуальним уявленням про функціонування господарського комплексу в межах екологічного простору країни, національну безпеку, суспільну мораль, духовні та культурні цінності суспільства. В сфері державного регулювання пріоритетними напрямками мають бути:

- макроекономічне планування і довгострокові програми модернізації національної економіки;

- створення умов для збільшення частки енерго- та ресурсозберігаючого виробництва;

- розробка системи стимулювання виробництва екологічних товарів та розвиток екологічних послуг;

- забезпечення зайнятості населення, справедливий розподіл ресурсів та доходів.

3.2. Регіональна політика сталого розвитку

Перехід України до сталого розвитку можливий за умов забезпечення сталого розвитку усіх її регіонів. Програми переходу до сталого розвитку кожного регіону інтегруються в загальну державну політику у цій сфері.

Першочерговим завданням регіональної політики сталого розвитку є забезпечення збалансованого розвитку регіонів та мегаполісів на основі збереження їхніх структурних регіональних особливостей, природно-ресурсного потенціалу, господарчо-екологічної ємності. Адміністративно-територіальний устрій має закріпити такий регіональний статус України, який би спирався на природно-історичні особливості регіону, і унеможливлював будь-які прояви порушення цілісності держави.

На регіональному рівні основною метою сталого розвитку є збалансований розвиток території в межах екологічного простору даного регіону, а також узгодження дій з розвитком інших регіонів України.

Досягненню цієї мети має бути підпорядкована регіональна політика, при чому кожен регіон повинен розробляти і реалізовувати власну концепцію переходу на шлях сталого розвитку, яка має бути спрямована на:

- досягнення природньо-господарської збалансованості в соціально-економічному розвитку регіонів;

- формування регіонального господарського механізму, що відповідає основним цілям сталого розвитку держави;

- врахування особливостей притаманних кожному регіону, своєрідності природно-ресурсних, географічних, історичних, економічних, соціальних та інших умов.

Передбачається запровадження моніторингу сталого розвитку на державному та регіональному рівнях, основним завданням якого є підготовка та узагальнення інформації щодо індикаторів сталого розвитку.

4. Ефективне та збалансоване використання природно-ресурсного потенціалу

4.1. Першочергові заходи

Природні ресурси є засобом розвитку продуктивних сил і важливим екологічним фактором життєдіяльності суспільства. Тому необхідно досягти екологічно доцільного і економічно збалансованого їх використання через структурну перебудову господарства та подолання дисбалансу розвитку.

Для цього потрібно:

- забезпечити нормативно-правове регулювання використання державою функції щодо власності, управління та використання природних ресурсів;

- створити та ввести єдині державні та регіональні кадастри природних ресурсів;

- чітко розмежувати повноваження між центром та регіонами щодо управління природними ресурсами;

- провести аналіз показників питомої забезпеченості населення різними видами природних ресурсів;

- ввести в законодавство статті, які б стимулювали ощадливе відношення до ресурсів; створити систему платежів за природні ресурси з врахуванням рентної плати, запровадити заохочувальні механізми використання відновлювальних енергетичних ресурсів.

Природно-ресурсна рента повинна належати державі. Це важливе джерело поповнення державного бюджету. Перехід на засади сталого розвитку пов'язаний із справедливим розподілом ренти на користь всього суспільства. Регулюючі функції держави щодо добування та використання природних ресурсів повинні бути посилені та закріплені законодавчо.

Здійснення державою функцій щодо управління природними ресурсами повинно реалізовуватись на принципах комплексного використання природно-ресурсного потенціалу окремих регіонів з врахуванням особливостей та традицій природокористування в регіонах держави. На регіональному рівні повинні розроблятись стратегії природокористування, що надасть можливість розробити ефективну державну політику в цій сфері.

Єдині державні та регіональні кадастри природних ресурсів мають містити систематизовані данні щодо видів ресурсів для:

- інформаційного забезпечення управлінських рішень, визначення пріоритетів при наданні державних та приватних інвестицій, формування програм охорони та відтворення природних ресурсів;

- встановлення розмірів платежів за природні ресурси та обгрунтування лімітів їх використання та споживання, стимулюючи раціональне використання ресурсів;

- удосконалення системи показників економічної та екологічної безпеки країни.

4.2. Пріоритетні напрямки розвитку за окремими видами ресурсів

Головним принципом використання природних ресурсів є послідовне заміщення невідновлювальних ресурсів відновлювальними. Відновлювальні ресурси можна споживати в обсягах не більших, ніж їх можна отримати, не завдаючи шкоди навколишньому природному середовищу. Ці ресурси використовуються з врахуванням природно-ресурсної ренти та екологічних втрат, які виникають в процесі їх добування. Врахування рентної складової доходу від добування таких ресурсів дасть змогу направити відповідні кошти на розвиток виробництва по глибокій переробці сировини та фінансування робіт щодо створення нових технологій.

Пріоритетні напрямки по окремих видах природних ресурсів наступні:

Надра:

- збереження запасів вуглеводневих енергетичних ресурсів шляхом скорочення енерго- і матеріаломісткості економіки;

- використання у виробництві замкнутих технологічних циклів і рециклів для заміни первинних сировинних матеріалів вторинними;

- заміна викопних матеріалів відновлювальними;

- довгострокове прогнозування стану мінерально-сировинної бази за якістю та кількістю окремих видів корисних копалин та створення кадастрів родовищ;

- впровадження маловідходних технологій добування та переробки сировини;

- удосконалення механізмів ліцензування та оплати за використання надр.

Земельні ресурси:

- удосконалення системи землекористування та охорона земельних ресурсів та збереження якості земель на принципах поступового доведення та підтримки співвідношення між орними, залуженими та залісеними площами до науково обгрунтованих нормативів для кожної ландшафтно-кліматичної зони, недопущення розширення площі орних земель протягом життя нинішнього покоління;

- приведення розораності сільськогосподарських угідь до екологічно прийнятої норми (45 - 50 %) з наступним цільовим використанням вивільнених земель в інтересах суспільства (пасовища, високопродуктивні лісові насадження, тощо);

- вивільнення земель, що затоплені штучними морями Дніпровського каскаду, і наступна їх екологічна, економічна та соціальна реабілітація;

- розширення масштабів рекультивації деградованих та забруднених земель;

- введення державного земельного кадастру і системи оцінок земель які необхідні для раціонального землекористування.

Водні ресурси:

- забезпечення населення якісною питною водою на основі пріоритетності питного водопостачання перед іншими видами використання води;

- подальший розвиток басейнового принципу управління ресурсами, відновлення природного режиму функціонування малих річок та обмеження господарської діяльності на водозабірній площі і особливо на територіях витоків та водоохоронних зон;

- захист водоносних горизонтів та поверхневих вод через поступове впровадження мораторію на скиди і фільтрацію забруднених вод;

- охорона джерел та систем питного водопостачання;

- ліцензування централізованого водопостачання та водовідведення;

- удосконалення правового та економічного механізмів регулювання водокористування, зокрема введення обгрунтованої плати за воду з метою економії водоспоживання;

Лісові ресурси:

- лісокористування здійснювати на основі науково обгрунтованого співвідношення класів віку лісових насаджень і їм відповідних площ, що забезпечить безперервність сировинного ресурсу - деревини і постійність екологічних функцій лісу в часі;

- переробку деревини здійснювати замкнені технологічні цикли виробництва та глибоку її переробку;

- розширення лісовідведення та раціональне лісокористування з шляхом впровадження новітніх технологій;

- відновлення структури полезахисних смуг;

Біологічні ресурси:

- охорону, збереження, відтворення і раціональне використання біологічних ресурсів здійснювати на основі принципів міжнародної Конвенції з біологічного різноманіття.

Атмосферні ресурси:

- підтримка обсягів озоноруйнуючих викидів та парникових газів на рівні, узгодженому з міжнародними нормами і квотами;

- впровадження механізмів регулювання транскордонних переносів на міждержавному та міжрегіональному рівнях;

- обмеження викидів в атмосферу забруднень від стаціонарних та нестаціонарних джерел.

Інтегральним показником екологічності економіки в цілому має бути показник питомих витрат кількості природних ресурсів на одиницю національного доходу.

5. Основні засади реформування економіки в контексті сталого розвитку

Умовою переходу до моделі сталого розвитку є структурна перебудова економіки на засадах обов'язкової інтеграції екологічної політики в стратегію економічних реформ. Головні напрямки діяльності в цій сфері наступні:

- розвиток соціально орієнтованої ринкової економіки, збалансованої з потребами збереження довкілля;

- екологізація виробництва з метою зниження рівня техногенного навантаження на довкілля, перехід на екологічно безпечні технології;

- обов'язкове проведення екологічної експертизиі аудиту та оцінки впливу на довкілля проектів планів соціально-економічного розвитку;

- створення правових та економічних передумов для випуску конкурентноспроможної продукції;

- прискорений розвиток екологічно орієнтованого бізнесу, формування ринку екологічних технологій та екологічних послуг, включаючи екологічне страхування.

Позитивні результати в зазначених напрямах будуть досягнуті завдяки проведенню модернізації господарства країни. Для переходу на засади сталого розвитку головними напрямами функціональних і структурних перетворень в галузях та міжгалузевих комплексах повинні стати наступні.

У сфері промисловості і транспорту:

- формування ефективної в господарському, соціальному та екологічному відношенні міжгалузевої структури виробництва, що повинна відповідати світовим стандартам і потребам економіки держави та її регіонів;

- розширення відповідальності за використання ресурсів, поступове скорочення сировинних виробництв, нарощування обсягу виробництв з закінченими технологічними циклами, що сприяють глибокій переробці та високій якості кінцевої продукції, використання таких циклів виробництва, які приводять до мінімізації відходів;

- технологічна модернізація виробництв шляхом впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- та ресурсоощадних і маловідходних технологій, широке застосування відновлюваних, екологічно чистих джерел енергії, розв'язання проблеми утилізації відходів, що утворюються в процесі господарської та іншої діяльності;

- впровадження нових екологічно безпечних транспортних систем, поетапне припинення використання етилованого бензину та свинцевих добавок;

в аграрній сфері:

- впровадження екологічно обгрутованих систем ведення сільського господарства та адаптованих до місцевих умов технологій;

- застосування мікробіологічних засобів захисту рослин;

- розширене впровадження органічного землеробства, тобто сільськогосподарської діяльності із застосуванням біологічних методів захисту рослин та оптимальним використання мінеральних добрив;

- реалізація заходів щодо підвищення родючості грунтів та продуктивності орних земель за умови зменшення їх площі;

- збільшення обсягу виробництва високоякісних продуктів харчування, обгрунтована зміна структури харчування населення та забезпечення контролю якості сільськогосподарської продукції;

- сприяння розвитку екологічно збалансованих сільських поселень;

- впровадження ефективного контролю за використанням генетично модифікованих організмів;

у сфері енергетики:

- підвищення технічного рівня та екологічної безпеки теплових електростанцій шляхом застосування новітніх ефективних технологій спалювання палива;

- розвиток екологічно чистої енергетики відновлювальних джерел - будівництво вітрових електростанцій, використання сонячної енергії, геологічна розвідка і технологічне освоєння родовищ геотермальних ресурсів, розроблення та впровадження біоенергетичних установок, використання шахтного метану;

- створення потужностей для переробки і довготривалого та безпечного захоронення радіоактивних відходів;

- розроблення та впровадження ефективних механізмів економії енергії, в тому числі шляхом удосконалення цінової політики;

- проведення реконструкції підприємств вугільної промисловості, вжиття заходів щодо створення власного паливно-енергичного циклу на основі нових ресурсоощадних та екологічно безпечних технологій.

6. Соціальна сфера

Перехід України до сталого розвитку вимагає зміни політики в соціальній сфері, основними складовими якої мають бути збереження здоров'я людини, поліпшення якості життя, вирішення демографічної проблеми, подолання бідності, зміна структура споживання, вирішення проблеми соціальної та економічної нерівності, підтримка малозахищених соціальних верств (молоді, пенсіонерів, безробітних), гуманізація суспільних відносин, покращення морально-психологічного стану суспільства.

Для реалізації цих завдань має відбутися поступовий перерозподіл трудових ресурсів зі сфер матеріального виробництва і обслуговування держави в сферу обслуговування людей, а саме в: науку, освіту, охорону здоров'я, соціальний і правовий захист.

В контексті сталого розвитку проблеми соціальної сфери є невід'ємною частиною комплексної політики, реалізація якої дозволить не тільки значно покращити соціально-економічний стан, але й забезпечити розвиток суспільства в гармонії з довкіллям.

6.1. Розв'язання проблеми бідності, оплата праці та пенсійне забезпечення

Розв'язання проблеми бідності - головне та першочергове соціальне завдання українського суспільства та необхідна умова його консолідації. В основі розв'язання цієї проблем лежить принцип соціальної справедливості, тобто встановлення гарантій рівності громадян перед законом, забезпечення рівних можливостей екологічного, соціального та метеріального добробуту. Програма дій повинна базуватись на системі соціального моніторингу з врахуванням соціальних норм і критеріїв при прийнятті управлінських рішень та збереження якості довкілля.

Ліквідації бідності, як забезпечення конституційного права громадян на рівний доступ до суспільних багатств, повинно грунтуватися на таких основних принципах:

- створення та реалізація Національної стратегії подолання бідності;

- стабілізації економічного розвитку України та забезпеченні продуктивної зайнятості населення;

- формування фондів соціальної допомоги малозабезпечених, створення мережі недержавних закладів, які надаватимуть соціальні послуги;

- суттєвого розширення ринку праці;

- введення системи кредитів для розвитку малого бізнесу.

Стратегія соціального розвитку суттєво залежить від ситуації на ринку праці. В контексті сталого розвитку для суттєвого покращання ситуації необхідно:

- оптимізувати структуру та обсяги зайнятості;

- розгортати активні програми сприяння зайнятості, працевлаштування, залучення до громадських робіт;

- розширювати ринок праці за рахунок розвитку екологічного бізнесу, екологічного страхування та аудиту;

- розвивати систему установ різних видів і форм власності, що надають соціальні послуги населенню;

Стосовно пенсійного забезпечення, необхідно:

- перейти на багаторівневу пенсійну систему;

- розмежовувати пенсії, призначені за різними пенсійними програмами;

- ввести персоніфікований облік пенсійних внесків в недержавних пенсійних фондах, створити систему інвестування пенсійних коштів;

6.2. Здоров'я населення та якість життя

Перехід на засади сталого розвитку можливий при умові фізичного, психологічного та морального здоров'я населення. Складовими формування здоров'я є спосіб життя, вплив навколишнього природного середовища, спадковість та доступність і якість медичної допомоги.

Негативний вплив навколишнього природного середовища на здоров'я пов'язаний із:

- забрудненим атмосферним повітрям;

- неякісною питною водою;

- забрудненими продуктами харчування;

- дією акустичних факторів та радіаційного забруднення.

Тому стратегія захисту здоров'я людей від негативного впливу чинників навколишнього природного середовища повинна відображати:

- регламентацію надходження в навколишнє середовище речовин, шкідливих для здоров'я людей;

- підвищення стійкості людського організму шляхом розвитку профілактичної медицини, збалансованого харчування;

- активізацію санітарної просвіти населення (профілактичні програми щодо попередження і ліквідації шкідливих звичок);

- розширення соціальних та економічних стимулів для формування активного та відповідального відношення кожної особи до свого здоров'я;

- забезпечення відповідності якості атмосферного повітря населених пунктів, грунтів, поверхневих і підземних вод, питної води, продуктів харчування гігієнічним нормативам, дотримання норм радіаційної безпеки населення, допустимих рівнів акустичного, електромагнітного та інших видів шкідливого впливу на довкілля.

Основними завданнями підвищення якості життя є:

- забезпечення екологічної та техногенної безпеки та розв'язання питань, пов'язаних із захищеністю життєдіяльності;

- підвищення ефективності медицини, перш за все, дитячої;

- підтримка молодих родин;

- збільшення рівня грошових доходів населення;

- створення умов для покращення морально-психологічного стану суспільства;

- підвищення освітнього та культурного рівня населення.

6.3. Розвиток громадянського суспільства

Необхідною соціально-політичною умовою переходу на шлях сталого розвитку є відкрите громадянське суспільство та правова держава. Досвід розвинутих країн свідчить, що функціонування інститутів громадянського суспільства може забезпечити оптимальні умови для економічного зростання, владнання соціальних конфліктів та збалансованого використання природних ресурсів.

Ефективність влади в демократичній державі в значній мірі залежить від якості її взаємодії з громадянським суспільством.

Перехід до сталого розвитку передбачає активізацію діяльності об'єднань громадян, профспілок, ділових і наукових кіл, врахування інтересів основних груп населення, зокрема жінок, дітей і молоді. Основними напрямами діяльності у цій сфері є:

- розроблення механізмів партнерства держави і широких кіл громадськості;

- встановлення ефективного контролю громадян над діяльністю владних структур;

- створення можливостей для активної участі населення в розробленні і широкому обговоренні найбільш актуальних проектів законів України стосовно збереження довкілля, здійсненні громадського контролю за його станом;

- постійне проведення на підприємствах усіх форм власності контролю за станом умов праці, особливо жінок і молоді;

- діалог між молоддю та органами державної влади з екологічних питань і безпеки майбутнього.

7. Освіта, наука та культура

На шляху України до сталого розвитку особливе значення у створенні методологічних і технологічних основ економічних, соціальних та екологічних перетворень належатиме освіті і науці.

Освіта є провідним чинником в формуванні інтелектуального потенціалу нації та духовності громадян, що визначає її як першочерговий пріоритет державної політики в Україні.

Мета та зміст освіти мають бути національно орієнтовані і підпорядковані реалізації принципів і завдань переходу України на засади сталого розвитку.

Розвиток освітньої галузі в Україні спрямовується на:

- утвердження в суспільстві принципів демократії, гуманізму, цілісності та здатності до саморозвитку;

- формування нового світогляду, що базується на здобутках української культури та розвитку екологічного мислення і здатності людини будувати гармонічні відносини з природою;

- забезпечення якості підготовки фахівців на основі сучасних досягнень науки і технологій.

Для нарощування та підвищення ефективності використання існуючого наукового потенціалу необхідно вжити з боку держави і української громадськості термінових заходів, серед яких першочерговими є:

- посилення ролі та дій держави щодо реформування національної системи науки у напрямку забезпечення національних інтересів та зміцнення держави;

- затвердження науково обгрунтованих державних стандартів вищої освіти та створити систему її моніторингу;

- підготовка та перепідготовка кадрів на основі формування багатоваріантної інвестиційної політики в галузі освіти;

- сприяння розробці і впровадженню сучасних високоефективних наукоємних технологій через надання податкових пільг організаціям та підприємствам, які фінансують науково-дослідні та конструкторсько-технологічні роботи;

- державна підтримка досліджень, пов'язаних із розробкою теоретичних основ та методології розв'язання гуманітарних проблем національного розвитку з урахуванням тенденцій і процесів у сучасному світі;

- створення надійної законодавчої та нормативної системи захисту інтелектуальної власності науковців України.

У сфері культури важливими напрямками зміни повинні стати:

- створення єдиного національного культурного простору та захист цього простору від негативних впливів процесів глобалізації;

- подолання існуючої ментальної відчуженості великих міст від національної культури;

- відродження багатовікової спадщини українського народу, його духовності і культури;

- гарантування громадянам свободи творчості і доступу до національних і світових надбань.

8. Інституційне забезпечення

Забезпечення переходу до сталого розвитку передбачає формування скоординованих дій у всіх сферах суспільного життя, відповідну переорієнтацію соціальних, екологічних та економічних інститутів держави, державне регулювання задля посилення зацікавленості громадян, юридичних осіб і соціальних груп у вирішенні завдань сталого розвитку.

Державне управління процесом переходу до сталого розвитку передбачає розроблення системи програмних і прогнозних документів: Національної стратегії сталого розвитку України, прогнозів, основним компонентом яких будуть зміни природно-ресурсного потенціалу, довкілля та окремих екосистем у процесі господарської діяльності, а також програм галузевого, регіонального та державного рівнів.

У відповідності до політичних та економічних умов повинна бути приведена система управління процесами збалансованого використання природно-ресурсного потенціалу та збереження довкілля, що зокрема передбачає першочергове формування державної системи моніторингу довкілля, у тому числі створення Національного центру моніторингу довкілля, аналіз та оцінку моніторингової інформації, моделювання і прогнозування екологічних, соціально-економічних та демографічних процесів.

На державному рівні з метою послідовної реалізації основних принципів сталого розвитку створюється Національна комісія сталого розвитку України, яка забезпечує формування основ національної політики сталого розвитку та здійснює координацію діяльності з цих питань.

Інституційні удосконалення, які необхідно здійснити в рамках адміністративної реформи з метою впровадження державної політики сталого розвитку:

- призначити відповідальних осіб з питань сталого розвитку у Міністерствах та інших органах центральної виконавчої влади, в органах виконавчої влади на обласному та місцевому рівні.

9. Індикатори сталого розвитку

Індикатори сталого розвитку - це доступні для обрахування показники соціального, екологічного та економічного стану держави або її конкретного регіону, які дають змогу оцінити інтенсивність просування на шляху сталого розвитку. Ці показники повинні відображати наступні характеристики:

Соціальні:

- життєвий рівень населення;

- якість людських ресурсів;

- захищеність життєдіяльності.

Екологічні:

- якість атмосфери, гідросфери та літосфери.

Економічні:

- економічний розвиток;

- характеристики споживання;

- фінансові ресурси та механізми.

Перелік індикаторів затверджується Національною комісією сталого розвитку України.

На перехідному етапі необхідно використовувати інтегральні індикатори сталого розвитку для оцінки стану системи людина-природа в цілому.

10. Етапи переходу до сталого розвитку

В процесі просування на шляху до сталого розвитку будуть видозмінюватися уявлення про нього так, як будуть змінюватися знання про природу, людину, її потреби та засоби їх задоволення. Саме тому реалізація принципів сталого розвитку має здійснюватися поетапно.

На першому етапі мають бути вирішені гострі екологічні, економічні та соціальні проблеми, які створюють перешкоду до сталого розвитку. На цьому етапі слід зупинити процеси деградації у сучасному суспільстві і природі, здійснити комплексне оздоровлення природного середовища і природних ресурсів, подолати бідність як соціальне явище, забезпечити умови для створення внутрішнього ринку, домогтися реальної єдності влади і суспільства (народу). На цьому етапі необхідно розробити і впровадити в життя нову політику в галузі освіти і виховання, науки і технологій у відповідності до принципів і завдань сталого розвитку.

На другому етапі мають здійснюватися системні (структурні і функціональні) перетворення в економіці, екологізація суспільно-економічних відносин, технологічне оновлення виробництва. Витрати ресурсів на одиницю кінцевої продукції та якість життя народу повинні відповідати рівню розвинених європейських країн.

На третьому етапі Україна має розвиватися як повноправний член спільноти розвинених країн світу, які перейшли на засади сталого розвитку.

 

Склад робочої групи
по підготовці Концепції переходу України до сталого розвитку

Керівники робочої групи:

1. Самойленко Ю. І. - Голова Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Верховної Ради України.

2. Курикін С. І. - Міністр екології та природних ресурсів України

Члени робочої групи:

3. Хазан В. Б. - народний депутат України.

4. Марутовський Р. М. - старший консультант Апарату Верховної Ради України

5. Шапар А. Г. - директор Інституту проблем природокористування та екології НАН України.

6. Потапов В. І. - начальник департаменту Мінекоресурсів України.

7. Дробноход М. І. - завідуючий кафедрою екології Міжрегіональної Академії Управління Персоналом.

8. Підліснюк В. В. - завідуюча кафедрою агроекології Національного аграрного університету.

9. Заєць Р. В. - старший науковий співробітник Центру науково-технічного прогресу та історії науки НАН України.

10. Омельянець С. М. - головний консультант Апарату Верховної Ради України.

11. Вольвач Ф. В. - доцент Міжрегіональної Академії Управління Персоналом.

____________

 

 



Расширенный поиск РАСШИРЕННЫЙ ПОИСК

Переводы ПЕРЕВОДЫ

Подборки ПОДБОРКИ

Фонд книг ЦГНТБ ГМК Украины КНИГИ

Фонд аналитических описаний ЦГНТБ ГМК Украины АНАЛИТИЧЕСКИЕ ОПИСАНИЯ

Фонд стандартов ЦГНТБ ГМК Украины СТАНДАРТЫ

Фонд патентов ЦГНТБ ГМК Украины ПАТЕНТЫ



Реклама

ГЛАВНАЯ    О БИБЛИОТЕКЕ    ПАРТНЕРЫ    ССЫЛКИ    КОНТАКТЫ   
Copyrights © ЦГНТБ ГМК Украины 2000-2017
Design and programming by Lemaryn