ЦГНТБ ГМК
ГЛАВНАЯ
О БИБЛИОТЕКЕ
ПАРТНЕРЫ
ССЫЛКИ
КОНТАКТЫ
в нашем каталоге
258344
записей


Задать вопрос

Реклама

Авторские книги Стасовский Ю.Н. Хотим предложить Вам на нашем сайте книгу Стасовский Ю.Н. "Проектирование современных производств обработки металлов давлением: Учебник."
Купить здесь.


Мироненко М.А. "Менеджмент ощадливого виробництва"
Купить здесь.



Научно-технический и производственный журнал «Металлургическая и горнорудная промышленность» Единственное в Украине специализированное издание, освящающее все проблемы ГМК. Журнал имеет государственную и зарубежную сферу распространения. Главная задача журнала – рекламная поддержка передовых технологий, публикация информации о новейших научно-технических достижениях.


Интернет магазин бытовой техники и электроники. Доставка по Украине

Интернет магазин бытовой техники и электроники Mega-Mart

Профсоюз металлургов и горняков Украины

Металлургический государственный музей Украины
Инновационный центр СЛАЛЕН. Помощь изобретателям.






 
 
Указатель РАЗДЕЛЫ  //  Изобреталю и рационализатору  //  Тематические сборники - В помощь изобретателю и рацинализатору  //  №2 2009





№2 2009

М. Василенко. Паразитичний маркетинг як вид протизаконної діяльності. // Наука та інновації: Український оглядовий журнал майбутнього. Науково-практичний журнал НАНУ. - 2009. - Т. 5. - № 6 - С.77-80....................................................................................................................... 3

А. Жарінова, С. Мосов. Промислове шпигунство у системі світової конкуренції: історичні події та факти //Інтелектуальна власність: Науково-практичний журнал. - 2009. - № 3. - С. 45-49................................................7

Л. Глухівський, П. Іваненко. Ще раз до питання про якість експертизи // Інтелектуальна власність: Науково-практичний журнал. - 2009. - № 3. - С. 4-6........................................................................................................................14

С. Куса. Шлях до уніфікації формату номерів заявок: рекомендації стандартів ВОІВ та досвід України // Винахідник та раціоналізатор: Науково-популярний, науковий журнал. - 2009. - №3. - С.16 - 20......................................19

С. Лященко. Г. Мурланова. Основні вимоги до оформлення документів щодо внесення змін до державних реєстрів охоронних документів України на ОПВ // Інтелектуальна власність: Науково-практичний журнал. - 2009. - № 9. - С. 27-31.................................................................................................. ................24

Тетяна Косянчук. Зареєструвати власну торговельну марку може кожен українець! (інтерв'ю з Ларисою Плотніковою).// Інформаційний портал ТРІАРХ. Новини франчайзинга. 28.01.2009...................................................32

Н. Тарнавська. Як непотрібно складати матеріали заявки. Поради експерта //Інтелектуальна власність: Науково-практичний журнал. - 2009. - № 9. - С. 32-35.........................................................................................................................37

С. Томачинський. Особливості складання та розгляду заявок на винаходи в галузі фармацевтики //Інтелектуальна власність: Науково-практичний журнал. - 2009. - № 9. - С. 38-41.....................................................................................44

Н. Чернецька, О.Кучеренко.  Аналіз "новизни" винаходів у галузі хімії. //Інтелектуальна власність: Науково-практичний журнал. - 2009. - № 10. - С. 25-29....................................................................................................................50

Тема винахідництва в музейній експозиції  (інтерв'ю з А.Ферчук). Підготувала Демидова Л.В., фото І. Гарматюк. // Наука та інновації: Український оглядовий журнал майбутнього. Науково-практичний журнал НАНУ. - 2009. - Т. 5. - № 5 - С.77-82..............................................................................................................56

А. Кочеткова. Цифрові бібліотеки як ознака ХХІ століття // Світогляд: Науково-популярний журнал. - 2009. - №6(20). - С.68- 73................... ......64

Запитання- відповіді// Інформація : з  журналу «Інтелектуальна власність» , сайту http://patent.km.ua/ukr/articles.......................................................................................74

 

 

 Паразитичний маркетинг як вид протизаконної діяльності                

                                                                           Василенко М. О.

Заступник начальника відділення розробки законодавства у сфері промислової власності Державного підприємства «Український інститут промислової власності»

 

Паразитичний маркетинг, який не є юридичною категорією чи чітко обмеженою маркетинговою практикою, виник наприкінці 90-х років минулого століття. Автором стратегії паразитичного маркетингу великих спортивних подій вважається Джеррі Уелш (Jerry Welsh, президент корпорації Уелш Маркетинг Асоціації), який назвав таку систему «амбуш-маркетингом».

У літературі існують такі синоніми цього терміну: амбуш-маркетинг, недозволений маркетинг, паразитичний маркетинг, засідковий маркетинг, чорний маркетинг, партизанський маркетинг, маркетинг-паразит, а в телепередачах і цифрових засобах повідомлення - "вірусний маркетинг". Усі ці синоніми мають відтінок значення, пов'язаного з «військовими діями» й морально сумнівною поведінкою, та підтримкою методів, з якими борються організатори великих спортивних подій, як, наприклад, Міжнародний Олімпійський Комітет, ФІФА і УЄФА.

Користувачів методів паразитичного маркетингу називають так: «чужа рідня», «плагіатори», «прилипали», «амбушери», «імітатори». Поняття «паразитичний маркетинг» трактується фахівцями по-різному. Представники різних галузей - рекламісти, юристи, маркетологи - вкладають у його визначення зміст, пов'язаний із специфікою своєї спеціальності й діяльності. Цим визначенням бракує об'єктивності, і вони не охоплюють усю різноманітність явища.

Сандлер і Шані [1] визначили паразитичний маркетинг як «сплановане зусилля організації (кампанії) опосередковано асоціюватися з подією з метою отримання як мінімум частини визнання і вигод, які асоціюються з офіційним спонсором»[2].

Проте паразитичний маркетинг не завжди планується та його метою не обов'язково є асоціювання зі спонсором. Можливі й внутрішні мотивації осіб, які використовують паразитичний маркетинг. Паразитичний маркетинг визначається також як дії, які не призводять до конфлікту із законом. Це вузьке визначення не відповідає методам, які в дійсності використовуються паразитичним маркетингом.

У законодавстві України застосовується термін «недозволений маркетинг».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про організацію та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні» недозволеним маркетингом вважається вид діяльності, пов'язаний з проведенням чемпіонату (з маркетингу, реклами, зв'язків з громадськістю), що здійснюється з метою отримання прибутку від гудвілу особою, яка не має на це відповідного дозволу УЄФА. Згідно з пунктом 2 статті 9 зазначеного Закону недозволений маркетинг під час проведення чемпіонату забороняється.

У загальних рисах суть паразитичного маркетингу полягає в частковому копіюванні зовнішніх особливостей чужої торговельної марки або ж у підстроюванні до неї для просування власної. Як правило, копіюють суттєві елементи марки, з якими в споживача асоціюється продукт або послуга. А в разі підстроювання до компанії зазвичай використовують територіальну складову - розміщують власну рекламу поблизу конкурента з галузі з метою  заволодіння частиною аудиторії.

Паразитичний маркетинг умовно розглядається у двох значеннях - вузькому та широкому. Відповідно до першого паразитичний маркетинг побудовано на копіюванні чужої марки для просування власної, як правило - менш відомої, або незаконному використанні чужих торговельних марок. У вузькому значенні паразитичний маркетинг - це спроби асоціювати компанію або торговельну марку з будь-якою значущою подією без сплати комісійних організатору цієї події. Такий маркетинг порушує права організаторів події, вводячи громадськість в оману щодо того, хто насправді є спонсором події.

Зміст паразитичного маркетингу полягає в повному або частковому копіюванні відомої торговельної марки й просуванні підробки у вигляді оригіналу. Зазвичай на подібні кроки наважуються фірми, які планують протриматися на ринку не більше двох років та отримати за свій продукт найбільший прибуток, не чекаючи, поки компанія-виробник, яка зазнала втрат, звернеться до суду. Об'єктом паразитичного маркетингу, як правило, стають лідери ринку, власники «розкручених торговельних марок». Відомі марки є завжди, їх копіювання - досить вигідний бізнес, і тому паразитичний маркетинг був, є й буде в будь-якій країні. Більша частка імітацій припадає на торговельні марки товарів з коротким циклом споживання: покупки в даному випадку регулярні, робляться часто і, як наслідок, увага до продукту ослаблена. На думку фахівців, частка «паразитичних фірм» на цих ринках може складати 3 - 5%. До елементів, що підроблюються, належать: торговельна марка, комерційне найменування, елементи рекламного стилю конкурента, рекламні образи, дизайн упаковки, графічні елементи тощо.

Паразитичний маркетинг можна визначити також як асоціацію з подією та її значимістю без дозволу організатора. Як відомо, основними прибутками організаторів спортивних подій (олімпійських ігор, чемпіонатів Європи та світу тощо) є прибутки від продажу квитків, товарів, які надаються офіційними постачальниками (води, обладнання, спортивного одягу тощо), а також спонсорські внески, ліцензійна плата за трансляцію ігор, продаж товарів із символікою події, фінансова підтримка місцевих, національних та міжнародних організацій та ін.

Кожна з організацій, які мають відношення до спортивної події, намагається використати історичну можливість розповісти світові про себе за допомогою різних маркетингових кроків. Але не всі мають на це право. Наприклад, офіційні спонсори й комерційні партнери мають можливість легально використовувати елементи події з власним логотипом, тобто асоціювати свою торговельну марку з цією спортивною подією, хоча обсяги використання елементів і межі розповсюдження за допомогою маркетингових каналів залежать від спонсорського внеску. Тому є різні категорії спонсорів. У 2000 р. офіційні спонсори олімпіади заплатили за це право майже 40 млн. дол. США кожний.

Паразитичний маркетинг дозволяє компаніям-власникам торговельних марок, не порушуючи закону, використовувати у власних цілях спортивну подію й привертати увагу цільової аудиторії, не виступаючи офіційним спонсором. При цьому компанія обхідними шляхами проникає на інформаційну територію основного конкурента, який зробив чималий спонсорський внесок і є офіційним партнером заходу. Прийом паразитичного маркетингу полягає в тому, що в споживача створюється враження, ніби дана компанія пов'язана зі спортивною подією. Таким чином, використання паразитичного маркетингу може принести якщо не всі, то більшість вигод офіційного спонсорства з найменшими витратами. Повністю захиститися від амбушерів неможливо. Тільки для того щоб мінімізувати втрати від амбуш-атаки конкурентів або мати надію виграти в суді справу, доведеться передбачити безліч ситуацій, у яких може з'явитися паразитичний маркетинг.

Для проведення паразитичного маркетингу використовуються різні методи. Це може бути придбання рекламного часу в межах транслювання заходу; розповсюдження безкоштовних квитків для заохочення постачальників/клієнтів; спонсорство відомого спортсмена-учасника заходу; проведення примітивної реклами та роздачі зразків, промо-листівок біля місця проведення заходу тощо.

Наведемо приклади застосування паразитичного маркетингу під час проведення спортивних заходів.

Олімпійські ігри 1992 р. в Барселоні (Іспанія). Компанія «Nike» спонсорує прес-конференції з баскетбольною командою США, тоді як «Reebok» - офіційний спонсор ігор. Майкл Джордан вішає собі на шию золоту медаль і закриває нею логотип Reebok на формі.

Зимові олімпійські ігри 1994 р. в Ліллехаммер (Норвегія). Компанія «Visa» як один з офіційних спонсорів олімпіади організовує телевізійну кампанію, у якій поруч з олімпійським логотипом міститься повідомлення, що «Картки конкурента компанії «American Express» не приймаються в Олімпійському селищі». У відповідь «American Express» у своїй рекламній кампанії продемонструвала глядачам, що картки її приймаються по всій території країни проведення ігор та оприлюднила слоган «Якщо ви приїдете в Ліллехаммер, вам знадобиться паспорт, але ніяк не Visa». У цьому випадку компанія «Visa» не змогла захистити власні права, тому що громадянам США дійсно не потрібна була віза, щоб потрапити на територію Норвегії.

Зимові олімпійські ігри 2002 року в США. За можливість стати офіційним спонсором олімпійських ігор пивоварна корпорація «Anheuser-Busch» заплатила понад 50 млн. дол. США. За це вона отримала право використовувати у своїй рекламній діяльності слово «олімпійський» та логотип у вигляді п'яти кілець. Натомість «Schirf Brewery», місцева маленька пивоварня, прикрасила власні автомобілі слоганом «Неофіційне пиво. 2002 -  зимові ігри». З метою уникнення відповідальності «Schirf Brewery» не використовувала слово «олімпіада» та логотип у вигляді п'яти кілець, але тематично однозначно пов'язала себе у свідомості людей з олімпійськими іграми.

Такі організації, як ФІФА і МОК мають у своїй структурі спеціальні «анті-амбуш команди», до складу яких входять фахівці з галузі спортивного маркетингу та міжнародного права. Вони постійно відстежують засоби, які використовують амбушери, з тим щоб завадити їм у майбутньому.

Для кожного заходу публікується список обмежень. Так, наприклад, організаціям, які не є спонсорами, комерційними партнерами події забороняється:

  • використовувати офіційний логотип заходу на своїй продукції або в рекламі;
  • використовувати в слоганах слова, які позначають подію («олімпіада», «World Cup»);
  • оголошувати себе офіційним спонсором події;
  • проводити спеціальні акції з товарами, які є торговельною маркою події;
  • роздавати товари в безпосередній близькості від місця проведення заходу;
  • використовувати прапори, парасольки, футболки, картузи з торговельними марками конкурентів; прапори країн, які не беруть участь у заході тощо.

У той же час не можна заборонити будь-якій особі прийти на матч у футболці із зображенням відомої торговельної марки, оскільки подібна заборона буде порушенням цивільних прав. Обмеження в одязі може стосуватися тільки груп людей в однаковій уніформі з логотипом конкурента. Але що їм завадить проникнути на стадіон окремо, а потім зібратися разом для амбуш-акції?

Таким чином, для організаторів спортивних подій паразитичний маркетинг є серйознішою загрозою, ніж продаж продукції з їх символікою, зокрема для УЄФА.

Законом України «Про організацію та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 р. з футболу в Україні» закладено основу правової системи, спрямованої на протидію паразитичному маркетингу під час проведення заходу. Але залишаються неврегульованими деякі питання стосовно недопущення використання паразитичного маркетингу та створення додаткових механізмів захисту прав інтелектуальної власності під час організації та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні.

 

                                 ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1.     Sandler D.M., Shani D. Olympic Sponsorship vs. "Ambush" Marketing: who gets the Gold?, Journal of      Advertising Research, August/September 1989, Cambridge University Press. - Р. 9-11.

2.     Davis R. N. Ambushing the Olympic Games, ISLR/Pandektis, Vol. III Nr. ½. - РР. 7, 15.

3.     Crompton, J.L. Sponsorship ambushing in sport', Managing Leisure 9(1), 2004. - Р. 1-12.

4.     Hotzau, A. ‘Ambush Marketing: principles, stakes, creativity, applications', Intelligence Report 1(1). - 2007. -  Р.  1-19.

5.     Sandler D.m., Shani D. Olympic Sponsorship vs. "Ambush" Marketing: who gets the Gold?, Journal of Advertising Research, August/September 1989, Cambridge University Press. - РР. 9, 11.

 

 

Промислове шпигунство у системі світової конкуренції: історичні події та факти

 

Алла ЖАРІНОВА,

директор ДП «Український інститут промислової власності, канд. екон. наук,

Сергій МОСОВ,

заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, д-р військових наук, професор,

м. Київ

 

Історія шпигунства за всіх часів була оповинута романтизмом. Захоплюючі своїми чарами дами, які спокушають у розкішних вітальнях, симпатичні агенти чоловічої статі, які хоробро зустрічають небезпеку, приводять багатьох у трепет, коли шпигунство відбувається на користь справедливості на сторінках романів або з екрану. Однак у шпигунства є й інша - неприваблива сторона. Тут має місце й шантаж слабохарактерних осіб, змушених робити невиправдані кроки зрадництва, і покалічені долі, і втручання в особисте життя, і доведені до банкрутства підприємці. Романтика й «брудні руки», проте, не суперечать одне одному, про що добре знають шанувальники історичних романів і «мильних опер».

Історія промислового шпигунства, під яким розуміється таємний, зазвичай незаконний вид діяльності, не тільки нараховує багато століть впродовж існування людства, але й продовжує поповнювати свої сторінки у нашому непростому сучасному світі. Потужна конкурентна боротьба обумовлює активізацію промислового шпигунства в різних формах його прояву, тому що головним його мотивом є прибуток конкуруючих фірм. При цьому слід зазначити, що до промислового шпигунства може бути залучений хто завгодно. Навіть відомий усьому світу автомобільний магнат Генрі Форд, який тривалий час не міг винайти більш простий і дешевий спосіб збирання автомобілів, запозичив принцип побудови конвеєрної лінії для збирання своїх автомобілів у м'ясообробному цеху, коли брав участь у відкритті м'ясопереробного комбінату.

Промислові шпигуни займаються шантажем службовців, які контролюють конфіденційну інформацію або мають доступ до неї. Вони можуть проникати в корпорацію таємним шляхом з метою викрадення, перезнімання (фотографування) певних даних або встановлення пристроїв для підслуховування.

Агенти шпигунства в корпораціях або в масштабах країни, насамперед, намагаються скомпрометувати потрібних осіб, використовуючи звичайні людські слабкості такі, наприклад, як жадібність і секс. При цьому секс уважається найбільш швидким способом компрометації службовця. Компрометуючий матеріал може мати форму відеозапису або знімків. Показуючи такі записи та знімки службовцю, його залякують юридичними і соціальними наслідками та труднощами на роботі у випадку розголошення цих матеріалів. Якщо службовець одружений, його залякують викриттям перед дружиною.

Послуги зрадництва службовців можуть оплачуватися грошима, улаштуванням канікул і іншими матеріальними благами. У разі, коли така тактика не спрацьовує, застосовується впровадження таємних агентів або нелегальне проникнення в потрібне приміщення (офіс).

Історія шпигунства має безліч прикладів у різних сферах промисловості, починаючи із древніх часів і закінчуючи нашою дійсністю. Деякі з них можуть бути відомі й читачеві.

У стародавньому світі дуже високо цінувався шовк, єдиною країною, звідки його привозили, був Китай. Природно, що монополія на виробництво шовку строго охоронялася. Це дозволяло Китаю залишатися протягом довготривалого періоду не тільки монополістом на ринку, але й утримувати високі ціни при його обмеженому продажу.

Однак положення на ринку шовку згодом все-таки почало змінюватися. Початок цьому поклав візит перських ченців до римського імператора Юстиніана: вони розкрили секрет виробництва шовку. Ченці не тільки переконали Юстиніана, що клімат деяких частин Греції підходить для вирощування необхідної шовковиці, але й за щедру винагороду успішно вивезли контрабандою з Китаю в Рим у порожніх посохах шовковичних хробаків. Завдяки цьому Юстиніану вдалося примножити свої багатства, а Китай втратив величезні прибутки у своїй зовнішній торгівлі.

Іншим, не менш цікавим прикладом, є випадок з історії текстильної промисловості. Перші американські колоністи залежали від Англії в отриманні фабричних товарів, у тому числі й текстилю. Ціни на імпортовані товари, особливо текстильні вироби були, на думку американців, непомірно високими. Англія контролювала ринок і наклала заборону на еміграцію фахівців з виробництва текстилю в Новий Світ, а також заборонила експорт фабричного обладнання і його креслень у колонії.

Положення здавалося безнадійним, поки за справу не узявся Самуель Слейтер, що заснував текстильну фабрику, яка носить його ім'я, у Потакеті, шт. Род-Айленд. Саме з ним пов'язують американську промислову революцію, датуючи її з 1789 р. Будучи підмайстром в Англії, він запам'ятав креслення ткацьких верстатів і зумів вислизнути з Англії та добратися до колоній, де використав свої знання для створення фабрик, що призвело до руйнування монополії і дало можливість одержувати прибутки.

Захоплююча історія пов'язана з каучуком, монополією на виробництво якого до початку ХХ ст. володіла тільки Бразилія. Економіка цієї країни великою мірою залежала від каучукової промисловості, що забезпечувала певний рівень національного процвітання й повну зайнятість населення. Природно, що багато країн не могли з цим змиритися й були зацікавлені в ліквідації бразильської монополії. Вони прагнули отримати в перспективі свої економічні вигоди, оскільки застосування каучуку безперервно зростало. Завдяки шпигунським діям однієї з англійських фірм, кілька рослин удалося нелегально вивезти з Бразилії в Англію, незважаючи на найсуворішу заборону бразильського уряду на експорт каучуконосів.

Після вивчення можливостей вирощування каучуку в різних умовах англійські садівники порекомендували клімат Малайї, що входила до складу Британської імперії. Малайський каучук незабаром значно потіснив бразильський на світовому ринку, у результаті чого економіка Бразилії стала занепадати. Велика Британія успішно користувалася плодами продажу каучуку аж до Другої світової війни, до тих пір, поки Японія захопила Малайю й були знайдені замінники каучуку.

Довгу історію використання шпигунства з метою забезпечення захисту своїх позик або фінансових резервів мають європейські банкірські доми. Уважається, що банкірський дім Ротшильдів з відділеннями в різних європейських країнах розробив одну з надвеликих систем розвідки й шпигунства свого часу. Під час Першої світової війни секретна система зв'язку Ротшильдів працювала швидше, ніж зв'язок держав - учасників війни. Банк Ротшильда в Лондоні, наприклад, одержував доповіді з полів боїв раніше, ніж вони надходили прем'єр-міністрові з офіційних каналів.

Варто також зазначити, що Ротшильди вели ретельне спостереження за урядовою та діловою активністю із застосуванням як відкритих методів, так і шпигунства. Одним з улюблених способів спостереження за рухом банківських рахунків було використання на них спеціальних зашифрованих позначок, у яких містилися доручення про подання певного сигналу якійсь особі, що часто перебуває в іншій країні, про рух капіталу. Власник рахунку, як правило, нічого не підозрював про існування подібних позначок, які, по суті, відігравали роль сучасних електронних передавачів, таємно встановлених на чийомусь автомобілі.

Історія протистояння двох світових систем - капіталізму і соціалізму, наповнена різними фактами промислового шпигунства як з однієї, так і з іншої сторони. Відповідно до доповідей ФБР, у 70-і - на початку 80-их років ХХ ст. значна кількість технологічних секретів американських корпорацій надходило по нелегальних каналах у Радянський Союз. Керівництво ЦРУ охарактеризувало згодом цю проблему як різкий витік американських технологічних секретів. Дійсно, існує інформація про те, що з кінця 70-х років Радянський Союз одержав на Заході більше 30 тис. од. удосконаленого устаткування і близько 400 тис. документів. За оцінками західних спеціалістів, тільки два міністерства - Міністерство оборонної промисловості та Міністерство авіапромисловості - завдяки інформації, отриманою розвідкою, змогли заощадити з 1976 по 1980 роки 6,5 млрд. франків, що було еквівалентним річній віддачі від роботи 100 тис. наукових співробітників.

Прикладом шпигунства є справа представника польської торговельної компанії, який проживав у Каліфорнії. У грудні 1981 р. він був засуджений до довічного ув'язнення за скупку секретної оборонної інформації. Цей глибоко замаскований агент використовував торговельну компанію «Поламко» як ширму для своєї шпигунської діяльності. Йому вдалося завербувати одного з інженерів фірми «Х'юз», використовуючи жадібність останнього. Цей інженер, Уїльям Белл, передав ряд воєнних секретів, вартістю у мільйони доларів, включаючи такі системи зброї, як протитанкові ракети, радіолокаційна станція винищувача F-15, технологія «стелс» бомбардувальника B-1.

Швейцарське федеральне міністерство юстиції заявило в 1982 р., що, починаючи з 1948 р., було зареєстровано 240 випадків шпигунства, у тому числі й промислового. У двох третинах випадків були замішані агенти Радянського Союзу або його союзників.

Дії американських та інших іноземних спецслужб на території СРСР були значно утруднені, тому збір відомостей, як правило, проводився з використанням відкритих джерел, у тому числі й преси, а також спеціальних технічних пристроїв. Так, у середині 60-х років минулого століття шляхом аналізу періодичної радянської печатної продукції, і, насамперед, московської, американські спецслужби намагалися одержати відомості про розробку радянськими науково-дослідними інститутами фунгіцидів - препаратів, що додаються в авіаційне або ракетне паливо для знищення бактерій, що викликають засмічення приладів і корозію ємностей. Тоді ж їхню увагу привернула печатна продукція, у якій висвітлювала питання сучасної системи цивільної оборони СРСР.

Наприкінці 70-х, на початку 80-х років помітно підсилився інтерес американських воєнних розвідників, що перебували в Москві, до вивчення певних відкритих джерел. Це було пов'язано з відродженням у США програми будівництва спроектованого компанією «Рокуелл інтернешнл» бомбардувальника В-1, здатного нести водневі бомби. Таким шляхом вони розраховували одержати які-небудь відомості про засоби протиповітряної оборони СРСР, які могли бути використані як надійний заслін від удару цих літаків по об'єктах у радянському тилу.

Одного часу увагу американської розвідки привернули статистичні дані, що публікувалися в радянській пресі, про населення 95 міст СРСР. На підставі цих даних фахівцями Принстонського університету було проведено спеціальне дослідження з метою оцінки ефективності дій атомних підводних човнів з ракетами типу «Поларіс» на борту. Найбільші міста Радянського Союзу були поділені на дев'ять груп залежно від воєнно-економічної важливості й географічного розташування. Головним параметром воєнно-економічних можливостей для дослідників була обрана чисельність населення кожного міста, оскільки, на думку американських фахівців, вона характеризувала собою наявність у ньому стратегічних запасів, значення його як транспортного вузлу, кількість промислових підприємств і робочої сили в ньому тощо.

Промислове шпигунство процвітало не тільки на рубежі протистояння різних політичних систем. Воно мало місце як у капіталістичному світі взагалі, так і усередині самих держав. Так, наприклад, агенти ФБР провели в 1982 р. таємну операцію, результатом якої стало обвинувачення ряду японських бізнесменів, які, нібито, платили за передання їм секретних відомостей компанії IBM. Декількома роками раніше було виявлено, що представники японського бізнесу здійснювали шпигунську діяльність у штаті Північна Кароліна з метою отримання секретів виробництва тканини для одягу. Історія японського копіювання або піратського викрадення американської технології починається, принаймні, з 30-х років ХХ ст.

У цьому плані досить показовим став великий міжнародний скандал, який виник у березні 1993 року. Приводом для нього став отриманий посольством США в Парижі пакет із секретними документами, у яких містився стратегічний план торговельних війн початку 90-х років. Щодо цього чітко визначалися завдання французької розвідки з одержання конфіденційної інформації про діяльність американських фірм, банків і брокерських домів. У сферу інтересів були включені маркетингова стратегія, тактика укладення угод, плани інвестицій і багато іншого. Коментуючи цю скандальну інформацію, один з колишніх шефів французької розвідки П'єр Маріей заявив, що економічна розвідка є «нормальною діяльністю розвідувального агентства», коли протистояння держав переходить із воєнно-політичного на економіко-технологічний рівень.

У 1995 році в пресу просочилася інформація про те, що АНБ за допомогою системи «Ешелон» перехоплювало всі факси і телефонні дзвінки між європейським консорціумом «Airbus» і Саудівською національною авіакомпанією. Як наслідок, були отримані відомості про те, що співробітники «Airbus» пропонували за укладення 6-мільярдного контракту значні суми як хабар. АНБ передало дану інформацію урядовим чиновникам США, які зуміли переконати своїх колег у Саудівській Аравії віддати 6-мільярдний контракт компаніям «Боїнг» і «МакДоннел Дуглас».

Одним із прикладів внутрішнього шпигунства (що мав місце в 1978 р.) може служити випадок крадіжки креслень фірми «Калчер электронікс», яка спеціалізувалася на виробництві електронних апаратів для аналізу крові. Ситуація розвивалася таким чином. Канадець Кеннет Бренан на початку 70-х років, закінчуючи університет у Майамі, працював у фірмі «Калчер електронікс». Ця фірма навіть оплачувала дослідницьку роботу Бренана в коледжі. Однак Бренан збирався вступати до зуболікарського училища, вважаючи свою зарплату на фірмі недостатньою. Врешті-решт, він вирішив викрасти креслення одного з найважливіших (серед продукції, що вироблялась на фірмі) апаратів для підрахунку кров'яних тілець «Модель С плюс», що був останнім словом у технології цієї сфери. За допомогою якогось Роберта Лемба він запропонував креслення, розробка яких обійшлася фірмі в кілька мільйонів доларів, конкурентам. У листі Лембу Бренан назвав корпорації, які могли би зацікавитися кресленнями. «Ми можемо зробити дві речі, - писав він, - або продати інформацію про проект, над яким я працюю (у мене є всі схеми), або одержати іншу інформацію, у якій зацікавлені інші фірми. Запитай їх, що їм потрібно та скільки вони заплатять». Лемб одержав відповідь від компанії «Текнікон», що попередньо повідомила про цю пропозицію поліцію. У Нью-Йорку він був заарештований при переданні креслень. Аналогічна доля випала й Бренану.

Як показує дійсність, історія шпигунства триває й у наші дні. Озброєння й фармацевтика, транспорт, зв'язок і сільське господарство, харчова промисловість і вища освіта... Практично всі сфери економіки страждають від шпигунства. Від нього неможливо заховатися. Навіть стратегічні компанії, діяльність яких має змішаний (подвійний), воєнно-цивільний характер, недостатньо захищені від подібного роду загроз.

Так, у ході приватизації (жовтень 2004 року) ЗМІ приділяли багато уваги компанії Snecma - європейському лідерові у сфері авіаційних двигунів. Однак у пресу - і це насторожує - так і не поширилося жодної інформації про неприємності її дочірнього підприємства Messier-Dowty, яка восени 2001-го року стала жертвою однієї загадкової події. Завод Messier-Dowty, розташований у Бідосі (департамент Атлантичні Піренеї, Франція), домінує на світовому ринку колісних шасі й обслуговує як цивільну, так і військову авіацію. Сьомого листопада 2000 року раптово зникли дві деталі шасі останньої моделі бойового літака, що належали концерну Dassault. Ця модель - Rafale Marine - незабаром повинна була надійти на озброєння французького флоту, і деталі, які зникли, а саме: кесон і поворотна стійка переднього шасі, відносилися до розряду стратегічних.

Ще один не менш цікавий випадок. Французькі спецслужби реєструють всі переговори, які американські бізнесмени проводять із борта літаків Air France під час перельоту між Нью-Йорком і Парижем. Не гребують вони й змістом телефонних переговорів і факсових передач, які здійснюються з території самої країни. Деякі паризькі готелі обладнані найдосконалішими електронними «жучками», а спеціально вимуштруваний обслуговуючий персонал таких готелів натренований, щоб «випадково» заглядати в кейси з документами. «Придворні» повії так само, як і в колишні часи, теж відмінно справляються зі своїми додатковими обов'язками.

Починаючи з 50-х років минулого століття японський уряд щорічно спонсорує ділові закордонні поїздки більш ніж 10 тис. своїх бізнесменів, не останньою метою яких є збір комерційної інформації. Передбачається, що на ці цілі витрачається до 80% всіх коштів, що виділяються для японських спецслужб. Із грошей, що залишаються, фінансується моніторинг американських бізнесменів, що відвідують із діловими візитами Японію. Координацією збору й розподілом комерційної інформації займається Зовнішньоторговельна організація Японії, що має представництва в 59 країнах світу, і міністерство міжнародної торгівлі й промисловості. 

За 2006 р. у Німеччині було зареєстровано 96 тис. випадків промислового шпигунства, що на 18% перевищило результати попереднього року, а тільки доведений збиток за цими злочинами перевищив 4 млрд. євро - такі невтішні підсумки, підбиті німецькою федеральною службою кримінальної поліції (BKA). Втім, офіційно доведений збиток становить лише малу частину від реальних збитків, понесених економікою країни, - за оцінками тієї ж BKA, справжні розміри втрат, нанесених промисловими шпигунами німецьким компаніям, склали близько 20 млрд. євро - це майже удвічі перевищує витрати німецького федерального бюджету на освіту і порівнюється з федеральним оборонним бюджетом.

Від свавілля китайських промислових шпигунів сьогодні страждають багато європейських держав. Так, у Франції, за даними місцевих правоохоронних органів, за останні два роки різко зросла шпигунська активність іноземних компаній і розвідок. Громадянка Китаю, проходячи практику в компанії Valeo, що спеціалізується на виробництві автомобільних запчастин, починаючи з 2002 р. копіювала закриту внутрішню інформацію для передання її одній з китайських компаній. При затримці у практикантки була виявлена значна кількість ксероскопійованих технічних матеріалів, а також кілька дисків, повністю заповнених файлами, скопійованими зі службових комп'ютерів Valeo.

Зі схожими проблемами зіштовхуються й британські компанії. Відповідно до заяви, розміщеній на сайті британської контррозвідки MI5, промислове шпигунство є однією з трьох найбільших сучасних загроз британської безпеки. «Сьогодні набагато більше, ніж у минулому, розвідслужби спрямовують зусилля на комерційні підприємства, - говориться в офіційній заяві MI5. - Щонайменше 20 іноземних розвідслужб у якоюсь мірою діють проти інтересів З'єднаного Королівства. Найбільшу заклопотаність викликають дії російської та китайської розвідок».

Наведені факти промислового шпигунства не можуть не викликати  тривоги. Його головною причиною служить величезний вплив, який шпигунство може здійснювати на економічну міць країни у сучасному світі. Як уряди, так і окремі компанії прагнуть не відстати від інших або заволодіти їх секретами виробництва. У наші дні шпигунство є складовою боротьби за вплив, тому промислове шпигунство в широких масштабах - неминуче.

Економічне зростання України рано чи пізно втілюватиметься в життя практичними наробками й розробкою технологій. І отоді перед державними спецслужбами та службами вітчизняних корпорацій проблема промислового шпигунства встане на весь зріст. І хоча менеджмент багатьох вітчизняних компаній уважає, що їхні фірмові секрети захищені на всі сто відсотків, однак, це не зовсім так. Підтвердженням цьому, у першу чергу, є світовий досвід, особливо передових країн світу.

 

 

Ще раз до питання про якість експертизи

 

Лев ГЛУХІВСЬКИЙ,

перший заступник директора Державного підприємства «Український інститут промислової власності», д-р техн. наук, професор,

Петро ІВАНЕНКО,

заступник директора Державного підприємства «Український інститут промислової власності», канд. техн. наук, с.н.с,

м. Київ

 

Для оцінки роботи закладу експертизи державної системи правової охорони інтелектуальної власності (ДСПОІВ) у статті [1] було запропоновано використовувати такі основні критерії:

- строки розгляду заявок на об'єкти промислової власності (ОПВ);

- якість розгляду та експертизи заявок на ОПВ;

- стан патентно-інформаційного забезпечення споживачів у сфері промислової власності;

- кількість та якість послуг, які надає Державне підприємство «Український інститут промислової власності» (Укрпатент);

якість обслуговування заявників та створений для них сервіс.

У [1] показано, що на підставі статистичних даних у 2000-2008 роках роботу закладу експертизи, яким сьогодні є Укрпатент, за зазначеними критеріями слід оцінити позитивно.

Звичайно, це зовсім не означає, що у роботі Укрпатенту при проведенні експертизи заявок і підготовці висновків, на основі яких Державний департамент інтелектуальної власності (ДДІВ) видає заявникам охоронні документи, не може бути окремих збоїв, які призводять до браку. Жодне виробництво (а діяльність Укрпатенту - це також виробництво, а саме: аналіз та обробка інформації) не може бути абсолютно застрахованим від браку. Але якщо це виробництво базується на високій технологічній культурі, то відносні показники браку мінімізуються.

Такій мінімізації сприяють критичні погляди незалежних оглядачів на роботу закладу експертизи та відповідні публікації результатів зовнішнього оцінювання у засобах масової інформації (ЗМІ).

Останнім часом у ЗМІ публікується багато матеріалів, присвячених проблемам, які мають місце у сфері інтелектуальної власності. І це добре, бо викликає інтерес суспільства до цього важливого чинника суспільного життя.

Природно, що у зазначених публікаціях нерідко звертають увагу на недоліки, які існують у практиці набуття прав на ОПВ та їх правової охорони. Якщо висвітлення цих недоліків є об'єктивним, то фахівці ДДІВ та Укрпатенту за це завжди вдячні. Адже збоку, часом, видніше, ніж зсередини, і таке акцентування на недоліках мобілізує зусилля на їх усунення.

Проте не завжди ця критика є об'єктивною, і нерідко вона виносить на загал надумані недоліки, яких насправді немає. Це, наприклад, стосується однієї з недавніх публікацій «Дзеркала тижня» [2] - статті «Патент на сало». У цій статті, зокрема, публікується інтерв'ю з головою профільного комітету з питань інтелектуальної власності - Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України.

Деякі моменти цього інтерв'ю, що стосуються стану експертизи заявок на винаходи, хочемо розглянути у даній статті. Оскільки, на нашу думку, викладені там факти є далекими від дійсності.

Ну, ось хоч би така цитата з інтерв'ю:

«Відомо чимало випадків реєстрації патентів на винаходи, які не відповідають умовам патентоздатності. Зокрема, на замовлення Міністерства оборони України державні КБ та НДІ здійснюють розробку секретного озброєння та військової техніки за бюджетні кошти, однак, реєстрацію патентів на винаходи Укрпатент здійснює не на юридичні особи - проектно-конструкторські організації, а на фізичних осіб. Це стосується розробки «Кольчуги», модернізованого автомата «Вепр», радіокерованого снаряду «ПТКРС» тощо».

Тут стверджується, що є відомими випадки реєстрації в Україні патентів на винаходи, які не відповідають умовам патентоздатності. І дається приклад такої невідповідності - видачу патентів на «Кольчугу», автомат «Вепр», протитанковий керований реактивний снаряд «ПТКРС» не юридичним особам - розробникам цих виробів, а фізичним особам - винахідникам.

З цього приводу необхідно сказати таке. Наше національне законодавство визнає лише три умови патентоздатності: новизну, винахідницький рівень, промислову придатність. Виконання кожної з тих умов у наведених в інтерв'ю прикладах не заперечується. А те, на кого видається патент, не є умовою патентоздатності. Законодавство не вимагає від Установи (Міністерство освіти і науки України) перевірки, на які кошти зроблено заявлений винахід. Зрештою, відповідні відомості про заявку на винахід публікуються ще до видачі патенту в офіційному бюлетені «Промислова власність», і будь-хто може подати заперечення до Апеляційної палати чи до суду (після видачі патенту) стосовно права заявника на патент.

Якщо хтось вважає, що така перевірка (за рахунок яких коштів зроблено винахід, у т.ч. і за бюджетні кошти) має виконуватися перед видачею патенту, то це є можливим лише у разі внесення змін до чинного законодавства, і лише тоді, як такі зміни будуть реалізовані, можна пред'являти подібні претензії.

Не кажучи вже про те, що у наведеній цитаті приклади даються так, щоб їх не можливо було перевірити.

У статті [2] є посилання на видачу патенту на «Кольчугу». Очевидно, йдеться про радіолокаційну станцію з назвою «Кольчуга», навколо якої ще недавно вирував відомий політичний скандал. То давайте перевіримо, чи був в Україні виданий патент на «Кольчугу» (на чиє ім'я виданий). Це зробити нескладно.

Дані про всі зареєстровані та видані в Україні патенти на винаходи і корисні моделі зберігаються у розробленій Укрпатентом базі даних «Винаходи (корисні моделі) в Україні», яка є доступною безкоштовно через мережу Інтернет. Шукаємо, шлях пошуку такий: www.ukrpatent.org, бази даних, спеціалізована БД «Винаходи (корисні моделі) в Україні» (читач може повторити цей пошук, якщо має доступ до мережі Інтернет).

Результат пошуку: жодного патенту на винахід щодо радіолокаційної станції (а тут, очевидно, саме про неї йде мова), у назві якої фігурувало б слово «Кольчуга», у базі немає. Знаходимо низку патентів на радіолокаційні станції (усього 7 патентів, хоч словосполучення «радіолокаційна станція» в різних відмінках зустрічається в описах більше ніж 150 патентів). Найближчим, на нашу думку, до зазначеної «Кольчуги» є патент № 78129 «Пасивна радіолокаційна станція вимірювання координат повітряних випромінюючих об'єктів». Зазначається група винахідників - Андрусенко М.І. та інші. Патент видано не на фізичну особу (фізичних осіб), а на юридичну особу - Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація».

Знову шукаємо у зазначеній базі даних патент, у назві та формулі якого присутні слова «автомат Вепр». Немає такого. Шукаємо просто автомат. Знаходимо декілька, хоч слово «автомат» у різних відмінках зустрічається в описах більше ніж 300 патентів. Ось один із них, назва - «Автомат», патент № 58400. Це стрілецька зброя, проте, чи це «Вепр», не відомо, в назві, формулі та описі зазначеного патенту слова «Вепр» немає. Патент видано на фізичних осіб - винахідників, тому що у заявці вони виступають як заявники. Це - Юзвенко А.І., Шпаківський Ю.О., Комаров В.О.

Далі шукаємо патент на протитанковий керований реактивний снаряд «ПТКРС». Такого також не знаходимо.

Отже, сприйматися ця цитата з опублікованого у вказаному джерелі [2] інтерв'ю може не інакше як тільки спроба за будь-яку ціну кинути тінь на експертизу заявок на винаходи в Укрпатенті.

Ще одна цитата із зазначеного інтерв'ю:

«Усупереч вимогам Закону України «Про захист інформації в телекомунікаційних системах» в Укрпатенті так і не створили комплексну систему захисту інформації (КСЗІ), у результаті чого витік наукових розробок може відбуватися шляхом незаконного втручання в автоматизовані системи та викрадення з патентного відомства реєстрів, що містять матеріали заявок на патентування винаходів, корисних моделей та промислових зразків».

Подібне може сказати тільки особа, яка погано поінформована про стан захисту інформації в Укрпатенті. Адже система захисту інформації в Укрпатенті була свого часу розроблена (розробниками НВП «Тезис» та Інституту комп'ютерних технологій) і працює вона уже майже п'ять років. Ця система має три складові, а саме:

1) автоматизований модуль захисту секретної інформації (державна таємниця) та конфіденційної інформації, що є власністю держави (на модуль отримано атестат відповідності);

2) модуль захисту конфіденційної інформації, яка є власністю юридичних та фізичних осіб (модуль розроблено на основі міжнародного стандарту інформаційної безпеки ISO 17799);

3) модуль захисту інформації у базах даних, доступних через мережу Інтернет. У тому числі це стосується захисту баз даних: «Винаходи (корисні моделі) в Україні»; «Зареєстровані в Україні знаки для товарів і послуг», «Промислові зразки, зареєстровані в Україні».

У наведеній вище цитаті йдеться, очевидно, про другу складову - захист від можливого викрадення інформації, яку містять ще не опубліковані відомості про заявки. Ця інформація є конфіденційною і зберігається у технологічних базах даних, із якими працюють експерти в процесі розгляду та експертизи заявок. Технологічні бази даних зберігаються на екранованому і надійно захищеному від зовнішніх впливів сервері, що не має зв'язку з будь-якими зовнішніми мережами та Інтернетом. Витік інформації з технологічних баз даних, якщо й можливий, то тільки через експертів, а вони, при їх прийнятті на роботу, дають підписку-зобов'язання про нерозголошення конфіденційної інформації і знають, що за порушення цієї підписки настає кримінальна відповідальність.

Наприкінці ще одна цитата з цього інтерв'ю:

«...колектив авторів запатентував «Спосіб проведення торгу». Винаходу, на думку спеціалістів, тут немає, зате є право контролювати проведення тендерів усіма державними установами, що в свою чергу гарантує відрахування коштів при проведенні тендерів. Власне, цей патент багатосерійний, до нього додалися такі ж наукоємні «Спосіб оцінки тендерних пропозицій», «Спосіб обробки інформації при проведенні торгів» і т.д.

З цього приводу можна сказати наступне. До 2002 року в Україні видавати патенти на такі способи обробки інформації було неможливо, тому що в редакції Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», яка була чинною тоді, не могли одержувати правову охорону «методи організації та управління господарством; плани, розклади, правила; методи виконання розумових операцій». У чинній нині редакції цього закону такого обмеження уже немає, вони були вилучені Верховною Радою України у 2003 році в Законі № 850-IV. Важко пояснити, чому відбулися такі зміни у законі. На нашу думку, не можна монополізовувати реалізацію подібних способів організації та управління у господарстві. Профільний комітет Верховної Ради України мав би домагатися повернення вилучених із закону положень, а не докоряти експертизі. Адже експертиза не може не виконувати чинний закон і тому змушена видавати позитивні висновки на подібні заявки (звичайно, якщо виконуються критерії патентоздатності).

Нарешті, щодо назви статті [2] - «Патент на сало». Назва з іронією, а, можливо, й із сарказмом. Хотілося б зазначити, що такий чудесний національний делікатес, як сало, цього не заслуговує. І якщо винаходити сало уже пізно (наші предки давним-давно його винайшли, за що ми їм дуже вдячні), то щодо сала цілком можливі нові пропозиції винахідливих українців, які можуть визнаватися як винаходи. Насамперед, це стосується невідомих досі способів консервування чи приготування сала, при застосуванні яких цей продукт може стати ще смачнішим. Як приклад, можна назвати виданий в Україні у 2001 році патент на винахід «Спосіб виробництва сиров'яленого м'ясопродукту «шинка із салом». Тому іронія чи сарказм по відношенню до сала тут зовсім недоречні.

 

Література

 

1. Глухівський Л., Іваненко П. Про критерії оцінки роботи закладу експертизи державної системи правової охорони інтелектуальної власності //Інтелектуальна власність, 2009. - №1. - С. 8-12.

2. Скрипник О., Сова О. Патент на сало //Дзеркало тижня, № 4 (732) 7-13 лютого 2009.

 

 

Шлях до уніфікації формату номерів заявок: рекомендації стандартів ВОІВ та досвід України

 

Світлана Куса

начальник відділу патентної документації та стандартизації

ДП "Український інститут промислової власності" м. Київ

 

Розглядаючи питання щодо формату номерів заявок, доцільно звернутись до статистичних даних Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). Так, дані, наведені в Cтатистичному огляді ВОІВ (World Patent Report. A Statistical Review) за 2008 рік, вказують на зростаючу тенденцію одночасного подання заявниками заявок на патенти у багатьох країнах. Ця тенденція зростаючої інтернаціоналізації патентної діяльності виявляється у постійному збільшенні кількості міжнародних заявок на патенти, поданих у всьому світі за процедурою Договору про патентну кооперацію (Договір РСТ), а також кількості заявок на видачу патентів, які подані заявниками, що не проживають у даній країні.

При поданні заявки спочатку в національне патентне відомство, а потім в інше патентне відомство на той же винахід, заявник може скористатися правом пріоритету попередньої заявки (конвенційним пріоритетом) протягом 12 місяців від дати подання попередньої заявки до патентного відомства держави-учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності (Паризька конвенція). При цьому бібліографічні дані попередньої заявки, у тому числі її номер, наводяться при публікації відомостей про "наступну" заявку, або про патентний документ, виданий на її основі.

Для засвідчення пріоритету попередньо поданої заявки національне патентне відомство надає відповідний документ, в якому зазначає номер пріоритетної заявки. В Україні, на сьогодні, заявнику для засвідчення копії його попередньої заявки (засвідчення пріоритету) надається документ, в якому також наводиться номер цієї заявки.

Номери пріоритетних заявок вказуються заявником при кожному наступному поданні заявки на той самий (або пов'язаний з ним) винахід в інше патентне відомство. Це дозволяє у подальшому при проведенні патентного пошуку та експертизи заявок виявити патенти - аналоги (так зване "патентне сімейство") - сукупність патентів різних країн або міжнародних організацій, виданих на один і той же винахід і, таким чином, забезпечити значне спрощення різних видів пошуку патентної інформації та патентних досліджень. Крім того, формування патентних сімейств дозволяє патентним відомствам мінімізувати фінансові витрати на класифікацію та рекласифікацію патентних документів (використовуючи класифікаційний індекс одного члена патентного сімейства для класифікування інших його членів).

У сучасних умовах, коли патентні пошуки здійснюються в основному за допомогою різноманітних баз даних (БД) в онлайновому режимі, особливого значення для користувачів патентної інформації набуває точний та уніфікований запис номера заявки, особливо пріоритетної.

Саме тому Міжнародне бюро (МБ) ВОІВ, у рамках діяльності Робочої групи зі стандартів та документації (РГСД) Постійного комітету ВОІВ з інформаційних технологій (ПКІТ), приділяє постійну увагу стандартам, які відносяться до патентних документів та, зокрема, питанню удосконалення практики публікації патентних документів. Одним із пріоритетних напрямків діяльності РГСД ПКІТ є гармонізація та уніфікація формату номерів патентних заявок, оскільки номер заявки дозволяє ідентифікувати кожну отриману відомством заявку, що є вкрай важливим для всіх користувачів патентної інформації і, насамперед, для врахування пріоритету при поданні наступної заявки, а також при формуванні патентних сімейств.

Вже напередодні 2000 року МБ ВОІВ внесло зміни до таких стандартів ВОІВ:

- ST.6 "Рекомендації щодо нумерації патентних документів, які публікуються" - рекомендовано включати рік публікації патентного документа, представлений чотирма цифрами, як частину номера публікації (перший рівень публікації патентного документа відповідно до стандарту ВОІВ ST.16), що передують порядковому номеру;

- ST.13 "Рекомендації щодо нумерації заявок на патенти, свідоцтва додаткової охорони, промислові зразки та топографії інтегральних мікросхем" - рекомендовано до мінімально значущої частини номера заявки включати зазначення року подання заявки чотирма цифрами та порядковий номер заявки. При цьому порядковий номер заявки повинен мати фіксовану довжину з нулями перед значущими цифрами, якщо кількість цифр менша фіксованої довжини;

- ST.2 "Стандартний спосіб представлення календарних дат із використанням Григоріанського календаря" - рекомендовано повне представлення календарної дати відповідно до Григоріанського календаря надавати у вигляді восьмизначної цифрової послідовності.

Роботи з удосконалення нумерації патентних документів продовжувались і надалі. У 2002 році на 2-ій сесії РГСД ПКІТ було прийнято нову редакцію стандарту ST.6, як одного з найбільш значущих стандартів ВОІВ, що сприяють вирішенню проблем ідентифікації патентних документів. Основною метою перегляду цього стандарту було створення вдосконаленої нумерації патентних документів, які публікуються, для її ефективного використання при міжнародному обміні патентною документацією. Очікувалось, що уніфікована нумерація патентних документів забезпечить спрощення обробки бібліографічних даних документа та полегшення користування патентною інформацією (у рамках формату нумерації патентного документа) широким загалом користувачів. Зміни, внесені до нової версії стандарту ST.6 стосувались, насамперед, порядкового номера публікації. При цьому було визначено, що номер має складатись тільки з цифр, максимальна кількість яких дорівнюватиме 13-ти, а для всіх патентних документів, які походять з однієї заявки, при публікації повинен використовуватись один і той же номер. Враховуючи вплив ST.6 на ряд інших стандартів, пов'язаних з ідентифікацією патентних документів, у подальшому РГСД ПКІТ розпочала роботи з перегляду таких стандартів.

Зокрема, у липні 2002 року було створено оперативну групу та започатковано роботи з перегляду відповідного розділу стандарту ВОІВ ST.10/С "Представлення елементів бібліографічних даних", який мав на меті встановлення оптимального уніфікованого формату для нумерації пріоритетних заявок для подальшого узгодження його з рекомендаціями, викладеними у стандарті ВОІВ ST.13.

Враховуючи складність вирішення проблеми уніфікації формату номерів пріоритетних заявок, у грудні 2002 року на 2-ій сесії РГСД було прийнято рішення про розподіл процесу перегляду цього стандарту на два етапи. На першому етапі - розробити рекомендації для часткового вирішення проблеми з мінімальними витратами. На другому етапі - підготувати рекомендації щодо ідеального формату запису номерів заявок.

Для цього оперативною групою було підготовлено спеціальну анкету щодо фактично використовуваних патентними відомствами країн-членів Паризької конвенції систем нумерації (формату номера) заявок на об'єкти промислової власності (ОПВ), яку МБ ВОІВ у квітні 2004 року надіслало до патентних відомств.

Оновлені дані дозволили актуалізувати відомості щодо використовуваних систем нумерації заявок на ОПВ, представлені у додатках до стандарту ST.10/С та були враховані при перегляді цього стандарту.

У результаті завершення першого етапу перегляду стандарт ST.10/С у 2004 році було доповнено параграфами 11 та 12, де зазначено, в яких випадках, найбільш важливих для пошуку та експертизи, доцільно  використання патентних сімейств та надано рекомендації стосовно ідеального формату запису номерів заявок. Зокрема, у параграфі 12 вказано, що для підвищення якості пошуку даних патентних сімейств та уникнення непорозумінь при поданні номерів пріоритетних заявок, у повідомленні про перше подання заявки та/або у свідоцтві про пріоритет заявки рекомендоване представлення у скороченій формі номера пріоритетної заявки має супроводжуватись кодом країни (організації) відповідно до стандарту ВОІВ ST.3.

Слід відзначити, що попри рекомендації стандартів ВОІВ щодо стандартизованих номерів заявок, різні патентні відомства для нумерації заявок використовують свої системи нумерації, які, в основному, є відмінними від рекомендованих форматів. До формату номера заявки може бути включено рік її подання, ідентифікація типу ОПВ (буквена або цифрова), код регіонального відділу, до якого подається заявка, контрольні числа тощо. Нумерація заявок може бути у рамках щорічних серій, або продовжуватись кожного наступного року. Тому дуже великого значення набуває стандартизоване представлення у скороченій формі номера пріоритетної заявки, яке зможе забезпечити винайдення патентного документа під час пошуку патентів - аналогів, тобто підвищити якість пошуку.

Гармонізація формату номера заявки є важливою як для патентних відомств, так і для окремих користувачів (заявники, комерційні провайдери БД тощо) і вкрай необхідною для удосконалення якості даних про патентні сімейства, а також для уникнення непорозумінь при представленні пріоритетних даних заявок.

Однак, щоб здійснити гармонізацію формату, більшості відомств необхідно змінити системи нумерації заявок, які, в свою чергу, можуть спричинити зміни у внутрішніх процедурах. У відомствах, які впровадили електронне подання заявок чи електронну систему управління, такі зміни можуть стати причиною додаткових витрат коштів та часу. Враховуючи ці два суперечливих аспекти, при перегляді стандарту ВОІВ ST.10/C було представлено основну ідею щодо ідеального формату номерів заявок, який може бути типовим, підготовлену на основі попереднього аналізу існуючих стандартів ВОІВ та поточної практики патентних відомств. При цьому, в ході перегляду було проаналізовано відповіді на запитання спеціально підготовленої анкети щодо застосовуваного патентними відомствами формату нумерації заявок  та їх відповідні коментарі, дані щодо систем представлення номерів заявок в комерційних БД, а також пов‘язані стандарти ВОІВ.

Як результат, в березні 2007 року для розгляду та обговорення на черговій 8-ій сесії РГСД до уваги делегатів було запропоновано уніфікований формат нумерації заявок, який у подальшому послужив прототипом для перегляду стандарту ST.13.

Зокрема, було запропоновано формат номера заявки викласти трьома групами цифр, що включає такі обов'язкові елементи:

-  перша - тип ОПВ (2 знаки);

-  друга  - рік подання заявки (4 знаки);

-  третя  - серійний номер з провідними нулями (8 знаків).

Фіксована довжина номера заявки - 14 знаків. Окремо рекомендовано зазначати код країни подання заявки безпосередньо перед номером заявки (параграф 12(а) стандарту ВОІВ ST.10/С), та, за необхідності, одну контрольну цифру наприкінці номера заявки. Щоб запобігти плутанині при зазначенні типу ОПВ та країни подання заявки, було запропоновано для зазначення типу ОПВ використовувати цифри.

Крім того, було наголошено, що використання такого формату потребує внесення відповідних змін до стандарту ВОІВ ST.36 "Рекомендації щодо обробки патентної інформації із використанням формату XML" та, можливо, до XML стандарту щодо торговельних марок, а також відповідного гармонізування стандарту ST.13 для забезпечення ідентифікації всіх типів ОПВ.

Враховуючи зазначене, на 9-ій сесії РГСД у лютому 2008 року велика увага приділялась представленому проекту нової редакції стандарту ВОІВ ST.13, який отримав нову назву "Рекомендації стосовно нумерації заявок на об'єкти промислової власності (ОПВ)", та його детальному обговоренню. Схвалено пропозицію щодо збільшення кількості знаків у серійному номері заявки та, відповідно, кількості знаків у фіксованій довжині номера заявки. Прийнято рішення, що довжина номера заявки складатиме 15 знаків, а кількість знаків у серійному номері заявки - 9 знаків. Для зазначення типу ОПВ рекомендовано використовувати наступні двозначні цифрові коди:

10 - 19 - заявки на патенти;

20 - 29 - заявки на корисні моделі;

30 - 89 - ідентифікація інших ОПВ, зокрема, промислових зразків, торговельних марок, топографій інтегральних мікросхем тощо.

Прийняття на 9-ій сесії РГСД нової редакції ST.13 та ряд інших факторів обумовили подальший перегляд ST.10/С. У зв'язку з цим на останній сесії РГСД у листопаді 2008 року розглядалось питання щодо можливості розширення цього стандарту на інші ОПВ. Вирішено, що, в першу чергу, необхідно доопрацювати зміст стандарту ST.10/С для патентів, а у подальшому використати його як модель для розширення змісту з урахуванням торговельних марок та промислових зразків. Для цього заплановано проведення дослідження щодо використання патентними відомствами контрольних цифр у номері заявки, а одержані відомості врахувати при оновленні усіх матеріалів щодо специфіки нумерації заявок у різних патентних відомствах, розміщених у частині 7.2 "Довідника ВОІВ з інформації та документації в сфері промислової власності".

В Україні, усвідомлюючи важливість питання присвоєння уніфікованого номера заявці на ОПВ, поданій до Державного департаменту інтелектуальної власності (Держдепартамент) Міністерства освіти і науки (МОН) України, який би відповідав вимогам сьогодення та був згармонізований із рекомендаціями відповідних стандартів ВОІВ, завжди приділялась належна увага формату запису номера заявки.

Саме тому, з метою забезпечення однозначності представлення номерів заявок на ОПВ, та враховуючи рекомендації оновлених у 2000 році стандартів ВОІВ ST.2 та ST.13, починаючи з 1-го січня 2000 року було запроваджено нову нумерацію заявок на ОПВ, згідно з якою номери заявок представлялись у річних нумераційних серіях у вигляді десятизначної цифрової послідовності, що складалась з таких елементів: 4-х цифр, які позначали рік подання заявки; 2-х цифр, які позначали місяць подання заявки та 4-х цифр для представлення порядкового номера заявки (за необхідності, перед значущими цифрами додавались нулі). А з 1-го січня 2005 року, з метою удосконалення процесу реєстрації заявок та забезпечення ідентифікації типу ОПВ у номері заявки (з урахуванням рекомендацій стандарту ВОІВ ST.13) наказом Держдепартаменту було запроваджено нову систему нумерації заявок на ОПВ. Запроваджена система нумерації заявок, яка діє і на сьогодні, складається з таких елементів: малої латинської літери для позначення типу ОПВ, 4-х цифр для позначення року подання заявки, 5-х цифр, які позначають порядковий номер заявки у році її подання (з нулями перед значущими цифрами, якщо кількість таких цифр менша п'яти).

Наприклад,

-         номер заявки на винахід: а 2006 00005;

-         номер заявки на знак для товарів і послуг: m 2006 00025.

Рекомендації стандартів ВОІВ, зокрема, в частині уніфікації формату номерів заявок, і в подальшому будуть впроваджуватись у діяльність Держдепартаменту.

 

 

Основні вимоги до оформлення документів щодо внесення змін до державних реєстрів охоронних документів України на ОПВ

 

Лященко С. В.,

начальник відділення забезпечення державної реєстрації

Мурланова Г. В.,

начальник відділу винаходів і корисних моделей відділення забезпечення державної реєстрації

ДП «Український інститут промислової власності»

 

Державні реєстри охоронних документів України на об'єкти промислової власності (ОПВ) (Реєстри) - це сукупність офіційних відомостей щодо державної реєстрації охоронних документів України на ОПВ, які постійно зберігаються на електронному або паперовому носіях. Реєстри формує Державний департамент інтелектуальної власності (Держдепартамент). Відомості, зміни до них, відомості про видачу дубліката патенту, зміни внаслідок виправлення помилок та інші відомості, які внесено до реєстрів, Держдепартамент публікує в офіційному бюлетені "Промислова власність". Дані про публікацію зазначених відомостей заносяться до реєстрів. Державна реєстрація та дії, пов'язані з веденням реєстрів, виконуються за наявності документа про сплату державного мита за видачу охоронного документа на ОПВ, збору відповідно до чинного законодавства.

Держдепартамент формує та веде реєстри за всіма ОПВ, а саме:

Державний реєстр патентів України на винаходи;

Державний реєстр патентів України на корисні моделі;

Державний реєстр патентів України на промислові зразки;

Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг;

Державний реєстр України топографій інтегральних мікросхем;

Державний реєстр України назв місць походження та географічних зазначень походження товарів і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів.

Підставою для внесення змін до реєстру може бути як клопотання власника (правонаступника), так і рішення Держдепартаменту або суду. Перелік змін, які можуть вноситися до реєстру, визначається положенням про відповідний державний реєстр (Положення).

Повідомлення про внесення зміни незалежно від підстави Держдепартамент надсилає власнику охоронного документу протягом місяця після опублікування відомостей про відповідні зміни. У ньому зазначаються підстава внесення змін і дані про їх публікацію в офіційному бюлетені "Промислова власність". Повідомлення роздруковується на бланку управління державних реєстрацій, економіки та інформаційного забезпечення Держдепартаменту (управління) за підписом начальника.

До повідомлення додається виписка з реєстру, в якій зазначаються назва реєстру, номери охоронного документа й заявки, дати подання заявки та набуття чинності прав на ОПВ, відомості про дію охоронного документа на дату опублікування відомостей, внесені зміни, дата та номер бюлетеня, в якому опубліковано ці відомості. Виписка видається станом на дату опублікування, засвідчується підписом голови Держдепартаменту та печаткою.

Розглянемо зміни, які вносяться до реєстру на підставі клопотання власника або його правонаступника.

Порядок подання клопотання регламентується відповідним пунктом Положення.

Клопотання про внесення змін подається до відділення забезпечення державної реєстрації Державного підприємства «Український інститут промислової власності» (далі - відділення), начальник відділення - Лященко Святослав Віталійович, тел. 494-05-66.

Положення не визначає форму подання клопотання, але регламентує його зміст, документи, що до нього додаються, та порядок розгляду.

Розглянемо вимоги до клопотання на прикладі Положення про Державний реєстр патентів України на винаходи.

Клопотання, викладене українською мовою, про внесення змін (виправлення помилок) подається власником (власниками) патенту (деклараційного патенту), у тому числі його (їх) правонаступником (правонаступниками). Клопотання має стосуватися одного патенту і містити:

- назву реєстру, до якого вносяться зміни;

- номер патенту (деклараційного патенту);

- номер заявки;

- дату подання заявки;

- назву винаходу (корисної моделі);

- ім'я фізичної особи - власника (власників) або повне найменування юридичної особи - власника (власників) й адресу власника (власників) патенту (деклараційного патенту);

- зміну (зміни), що вноситься (вносяться);

- адресу для листування.

Клопотання підписується власником (власниками) патенту (деклараційного патенту), у тому числі його (їх) правонаступником (правонаступниками). Якщо власником патенту (деклараційного патенту) є юридична особа, то клопотання підписує особа, яка має на це повноваження. Особистий підпис повинен супроводжуватися зазначенням ініціалів і прізвища, повним найменуванням посади особи, яка підписує клопотання, датою й печаткою.

До клопотання додаються:

- документ про сплату збору за внесення до реєстру (за ініціативою власника патенту) змін щодо патенту (за винятком виправлення помилок);

- документи, що підтверджують правомірність змін (за потреби).

Клопотання про зміну відомостей, що занесені до реєстру, може подати представник у справах інтелектуальної власності (патентний повірений) або інша довірена особа. У цьому разі до клопотання додається довіреність, оформлена з дотриманням вимог чинного законодавства.

Якщо виникають обґрунтовані сумніви щодо того, чи відповідає дійсності інформація, наведена у поданих документах, Держдепартамент має право надіслати запит про подання додаткових документів, необхідних для прийняття рішення.

У разі відповідності клопотання та документів, які до нього додаються, вимогам Положення та наявності у випадках, передбачених цим Положенням, документа про сплату збору за внесення змін протягом місяця вносяться відповідні відомості до реєстру.

Якщо поданий комплект документів не відповідає вимогам Положення, то на адресу, зазначену в клопотанні, надсилається повідомлення з проханням усунути помилки протягом 2-х місяців з моменту отримання запиту. Якщо вимоги, зазначені в повідомленні, не будуть виправлені протягом передбаченого терміну, то зміни не вносяться, а клопотання вважається таким, що не подавалось.

Відомості, внесені до реєстру, передаються на публікацію до офіційного бюлетеня «Промислова власність». Протягом місяця після публікації власника (правонаступника) повідомляють про внесення змін.

Розмір збору за внесення змін щодо одного охоронного документу не залежить від кількості змін, зазначених у клопотанні.

Відомості щодо зміни особи (правонаступник, спадкоємець) чи зміни імені або повного найменування і/або адреси власника охоронного документа публікуються у одному підрозділі розділу "Сповіщення".

Якщо патент (деклараційний патент) України на винахід (корисну модель) припинив дію, то до реєстру вносяться тільки зміни щодо виправлення помилок, зміни складу винахідників та присвоєння імені винахідника створеному ним винаходу.

Розглянемо типові помилки, які трапляються у випадках подання клопотання про внесення змін, що стосуються власне клопотання  та документів, що до нього додаються:

  • у клопотанні відсутні обов'язкові відомості щодо охоронного документа, наведені у Положенні (номери патенту та заявки, дата подання заявки, назва винаходу (корисної моделі), зміна, що вноситься), зазначені не всі власники охоронного документа або їх адреси тощо;
  • у клопотанні не зазначено адресу власника (правонаступника) або зазначено з помилкою. У клопотанні має бути зазначена юридична адреса кожного з власників (правонаступників), навіть якщо зазначені зміни цього власника не стосуються.

Адреса власника зазначається мовою оригіналу (латиниця або кирилиця), на відміну від імені (повного найменування), яке зазначається у транслітерації.

Адреса власника має відповідати адресі, зазначеній у свідоцтві про державну реєстрацію як юридична адреса власника.

Крім цього, бувають випадки, коли в клопотанні відсутня адреса для листування або печатка власника (правонаступника), або не в повному обсязі зазначена зміна, яка має бути внесена до реєстру. Наприклад, у разі зміни найменування власника при зазначенні зміни, що має бути внесена до реєстру, вказано тільки нове повне найменування власника без його адреси або країни тощо.

Іноді документи, які підтверджують правомірність змін, подано в неповному обсязі або не засвідчено.

Якщо зміна стосується власника охоронного документа, до комплекту документів має входити засвідчена копія свідоцтва про державну реєстрацію, в якому має бути зазначено повне найменування та юридична адреса власника.

Як правило, документом, що підтверджує правомірність змін, є виписка із статуту чи копія наказу керівної організації, засвідчена нотаріально або печаткою організації.

Ксерокопія сторінки паспорту, яка є підставою для виправлення помилок, не засвідчується.

Досить часто трапляються помилки в оформленні довіреності на ведення справ щодо внесення змін до реєстру.

Довіреність може стосуватись одного або декількох охоронних документів/заявок, якщо про це зазначено в довіреності.

У довіреності має бути зазначено: повне ім'я особи, якій вона видана; ім'я або найменування особи, яка видає довіреність; обсяг повноважень, які надаються особі, на ім'я якої видано довіреність; дата її вчинення, без якої довіреність уважається недійсною.

Довіреність підписується особою, яка її видала.

Якщо власником є фізична особа, то довіреність не потребує засвідчення, але має бути надано її оригінал, а не ксерокопія. Якщо довіреність видається від імені юридичної особи України, то підпис особи, що має на це повноваження, скріплюється печаткою, зазначається повне найменування посади особи, яка підписує довіреність, її ініціали, прізвище.

У разі наявності довіреності від власника (правонаступника) клопотання може бути підписане довіреною особою.

Якщо власник (правонаступник) є іноземною особою, клопотання про внесення змін до реєстру від його імені може подати тільки представник у справах інтелектуальної власності (патентний повірений).

Зазначені вище типові помилки є характерними для всіх клопотань про внесення змін до реєстру. Тепер розглянемо особливості документів на внесення змін в залежності від зміни, що вноситься.

Зміна особи власника (за виключенням спадкування та передачі прав)

8 вересня 2006 року набув чинності Наказ Міністерства освіти і науки України від 2 серпня 2006 року № 585 «Про внесення змін у деякі нормативно-правові акти Міністерства освіти і науки України», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 28 серпня 2006 року № 1016/12890. У відповідності до нього внесено зміни до положень про державні реєстри охоронних документів на ОПВ. Стало можливим внесення змін у разі зміни особи власника охоронного документа, крім випадків передачі права власності на винахід (корисну модель). Відомості щодо зміни особи вносяться як у випадку припинення діяльності особи - власника охоронного документа, так і в разі виділення з нього дочірнього підприємства.

У відповідності до ст. 59 Господарського кодексу України:

- припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, розподілу, перетворення) або ліквідації  за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а в деяких випадках - за рішенням суду;

- у випадку злиття суб'єктів господарювання всі майнові права й обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений унаслідок злиття;

- у випадку приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до останнього переходять усі майнові права й обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання;

- у випадку поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права й обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. У випадку виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права й обов'язки реорганізованого суб'єкта;

- у разі перетворення одного суб'єкта господарювання на інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права й обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.

У випадку зміни особи (за виключенням передачі прав) клопотання про внесення змін і комплект документів про правомірність змін, що вносяться, подається до відділення. Документами, що підтверджують внесення змін, можуть бути виписка із статуту, виписка з торгівельного реєстру, наказ вищої організації, розподільний акт (баланс) або інші юридично значимі документи, засвідчені відповідним чином.

У випадку декількох перетворень необхідно надати документи, що підтверджують правонаступництво при кожному з перетворень. До Реєстру вноситься правонаступник особи, яка зазначена як власник, станом на дату подання клопотання. Проміжні особи (найменування) до реєстру не вносяться і на публікацію не передаються.

Зміни, внесені до положень про державні реєстри охоронних документів на ОПВ, спростили процедуру внесення змін до реєстру у разі виділення дочірніх підприємств.

Якщо у 2005 році у випадку виділення з Інституту монокристалів Інституту сцинтиляційних матеріалів зміни вносилися рішенням Держдепартаменту про передачу права власності на винахід (корисну модель), то в 2007 році внаслідок виділення Державного підприємства «Інститут азотної промисловості і продуктів органічного синтезу» з Науково-дослідного і проектного інституту хімічних технологій «Хімтехнологія» зміна до реєстру була внесена як зміна особи власника патенту на підставі клопотання правонаступника власника (за охоронними документами, зазначеними в розподільному акті (балансі)). За охоронними документами, не зазначеними в розподільному балансі, у разі потреби власник буде змінений внаслідок передачі права власності на винахід (корисну модель).

 

Зміна особи власника (спадкування)

Чимало питань постає у випадку смерті одного з власників охоронного документа. Як внести зміни до відповідного реєстру? Чи вносяться зміни до складу винахідників?

У випадку спадкування змінюється склад власників. Тому такі зміни не можуть бути внесені на підставі клопотання, поданого тільки його спадкоємцями (окрім випадків, коли померлий власник був єдиним). Єдиним документом, який підтверджує правомірність внесення зазначених змін, є свідоцтво про право на спадщину (його засвідчена копія), у тому числі й на охоронний документ, до якого вноситься зміна. Воно видається у відповідності до Книги шостої Цивільного кодексу України. І жоден інший документ - ані довідка з нотаріальної контори, ані свідоцтво про право на спадщину, в якому цей номер охоронного документа відсутній, - не може бути використаний для підтвердження правомірності змін.

Є випадки, коли, окрім сплати збору за внесення змін, здійснюється доплата  зборів, сплачених за останні три роки перед внесенням змін. Ідеться про випадки, коли спадкоємці не є винахідниками, на дату подання клопотання про внесення змін пройшло менше, ніж п'ять років з дати реєстрації і збори сплачувалися на пільговій основі на підставі п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 року № 1716. Зміни внаслідок спадкування вносяться тільки після доплати зборів і надалі всі збори сплачуються в повному розмірі.

У випадку смерті одного з винахідників зміни до складу винахідників на підставі свідоцтва про право на спадщину (винахідника на його спадкоємців) не вносяться.

Зміна імені (повного найменування) власника

Набуття чинності наказу Міністерства освіти і науки України № 585 спростило й процедуру внесення зміни в ім'я (повне найменування) власника охоронного документа.

У разі подання клопотання про зміну імені (повного найменування) власника (власників) патенту (деклараційного патенту) і/або його адреси клопотання підписується лише тим власником патенту (деклараційного патенту), якого зазначені зміни стосуються.

До комплекту документів обов'язково повинне входити засвідчене свідоцтво про реєстрацію із зазначенням повного найменування та адреси власника.

Документом, що підтверджує правомірність змін, може бути наказ керівної організації, витяг із статуту або торгового реєстру тощо.

У випадку, коли у статуті не зазначено правонаступництво (наприклад, коли повне найменування власника приводиться у відповідність до законодавства України), документом, що підтверджує зміну найменування, може бути копія свідоцтва про реєстрацію або платника податку з однаковим реєстраційним номером та різними повними найменуваннями організації.

Документом, що підтверджує правонаступництво в разі зміни повного найменування може бути і свідоцтво про перереєстрацію, у якому зазначено, що повне найменування перереєстровано з найменування, зазначеного у реєстрі, на нове.

Якщо змінюється ім'я власника охоронного документа - фізичної особи, то документом на підтвердження правомірності змін може бути свідоцтво про зміну імені, свідоцтво про шлюб, свідоцтво про розірвання шлюбу тощо.

У разі внесення змін в ім'я власника, який одночасно є і винахідником, зміни вносяться щодо відомостей, позначених як (73) так і (72) кодом.

Зміна адреси власника

Клопотання про зміну адреси власника (власників) патенту (деклараційного патенту) підписується лише тим власником патенту (деклараційного патенту), якого ці зміни стосуються.

У разі зміни адреси власника - юридичної особи до комплекту документів входить засвідчене свідоцтво про реєстрацію із зазначенням повного найменування та адреси власника або виписка з торгового реєстру.

У разі зміни адреси власника - фізичної особи документ, що підтверджує правомірність змін, подається тільки у випадку зміни країни. Таким документом є відповідна довідка (засвідчена копія сторінки паспорту, довідка з ЖЕУ тощо). У разі зміни країни власника - фізичної особи зміни вносяться як стосовно країни і адреси власника, так і щодо держави винахідника.

Починаючи з 15.02.2007 року,  відомості щодо зміни адреси власника не тільки вносяться до реєстру, а й публікуються в офіційному бюлетені Держдепартаменту «Промислова власність».

Зміна складу винахідників

Клопотання про зміни складу винахідників подається й підписується всіма особами, які фактично є винахідниками, незалежно від того, чи зазначені вони як винахідники в заявці.

У разі смерті одного з винахідників зміна їх складу можлива тільки за рішенням суду.

Присвоєння імені винахідника створеному ним винаходу

У разі подання клопотання про присвоєння імені винахідника створеному ним винаходу, воно підписується також всіма винахідниками цього патенту (деклараційного патенту).

У разі смерті  винахідника, ім'я якого присвоюється винаходу, зазначена зміна може бути внесена за клопотанням власника, підписаного і винахідниками. У цьому випадку до клопотання додається копія свідоцтва про смерть.

Виправлення помилок

Збір за виправлення очевидних помилок, навіть припущених власником, не сплачується.

Виправлення очевидних помилок може стосуватись будь-якого з бібліографічних даних, у т.ч. відомостей щодо пріоритету, формули винаходу або дати подання заявки.

Виправлення помилок, навіть тих, яких припустився заклад експертизи, здійснюється за клопотанням власника (власників) охоронного документа або представника у справах інтелектуальної власності (з доданням відповідної довіреності).

Виправлення помилок, яких припустився власник охоронного документа у зазначенні повного найменування власника або імені власника (винахідника), здійснюється у разі, якщо на дату подання заявки (або на дату внесення до заявки змін) ім'я (повне найменування) відповідало діючому імені (найменуванню). Для підтвердження того, що помилка є очевидною, необхідно надіслати засвідчену копію свідоцтва про реєстрацію (або свідоцтва платника податку) із зазначенням найменування й адреси власника або копію сторінки паспорта із зазначенням імені фізичної особи українською мовою.

Виправлення помилок у повному найменуванні (імені) власника, яких припустився власник під час передачі права на патент на винахід (корисну модель), здійснюється за клопотанням, яке подається до Держдепартаменту.

Щомісячно до відділення державної реєстрації в середньому надходить майже дві тисячі вхідних документів щодо ведення реєстрів, на жаль, їх кількість зростає. Дотримання вимог, викладених в статті, дозволить поліпшити якість вхідних документів, значно скоротити кількість необхідних запитів щодо ведення реєстрів і, як наслідок, прискорить внесення змін до державних реєстрів охоронних документів України на ОПВ за клопотаннями власників патентів.

 

Зареєструвати власну торговельну марку може кожен    українець!

                                                           Інтерв'ю брала Тетяна Косянчук

           Ще відомий фінансист Роберт Кіосакі описав запатентовану інтелектуальну власність як один із видів фінансового активу. Але, в тому випадку, якщо результат цієї діяльності й справді успішний. Нині будь-який українець може створити свій «розумовий шедевр» і користуватися плодами власної роботи. Активом, що працює на вас, може бути не лише, скажімо, рукопис або пісня, права на які засвідчено свідоцтвом про реєстрацію, а й вдало розроблена та вміло розкручена торговельна марка - знак для товарів і послуг. Але спочатку цю торговельну марку необхідно зареєструвати. Про деталі цього процесу ми поговорили із керівником відділу формальної експертизи заявок на знаки для товарів і послуг Державного підприємства «Український інститут промислової власності» (Укрпатент) - Ларисою Плотніковою.  

Тетяна Косянчук: Кожен день Укрпатент отримує заявки на реєстрацію тієї чи іншої торговельної марки. Чи кожен громадянин може зареєструвати торгівельну марку (ТМ)? 

Лариса Плотнікова:
Будь яка фізична або юридична особа може зареєструвати ТМ, не залежно від того чи є він суб‘єктом підприємницької діяльності, чи ні. Тобто, навіть ми з вами, у разі потреби, можемо зареєструвати знак для товарів і послуг та користуватись ним.

Т.К.: З чого починається реєстрація?

Л.П: По-перше, для того, щоб зареєструвати ТМ, її треба розробити. Бажано, щоб вона була оригінальною, аби запам'ятовувалась пересічному громадянину. Далі - особи, які бажають зареєструвати ТМ, оформлюють заявку і подають її до Укрпатенту. Або ж можуть звернутися за допомогою до патентних повірених, які є в кожному регіоні, і вони детально викладуть усю інформацію про процедуру реєстрації; або - до філії нашого інституту «Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг», що знаходиться на бульварі Лесі Українки, 26. Там можна отримати консультації щодо реєстрації ТМ. Зокрема, насамперед, бажано провести „інформаційний пошук" ТМ, яку ви подаєте на реєстрацію, для того, щоб виявити, чи не існує тотожних або схожих до ступеню змішування зареєстрованих та поданих на реєстрацію ТМ. Ця послуга у філії платна. Такий пошук триває 5-10 днів. Він, звичайно, може бути не бездоганним, але попередню інформацію надає: чи існує тотожна або схожа на неї ТМ чи ні. Бажано саме після такої перевірки складати заявку.  

Т.К.: Якими є вимоги до заявки?

Л.П: Заявку складають українською мовою за встановленою формою. Вона повинна стосуватися одного знака (вимога єдності) і повинна містити: заяву про реєстрацію знака; зображення знака, що заявляється та його опис; перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати знак, згрупований за Міжнародною класифікацією товарів і послуг (далі - МКТП); інші документи, що визначені Правилами складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг. Особливу увагу під час складання заявки слід приділяти переліку товарів і послуг, тому що саме таким переліком визначається частина прав, що надається свідоцтвом. Заява та всі інші необхідні документи подаються на реєстрацію до Укрпатенту, де вони заносяться до автоматизованої системи „Знаки для товарів і послуг". Потім заявка потрапляє до відділу формальної експертизи, де безпосередньо розпочинається експертиза заявленої ТМ зі встановлення дати подання заявки, для чого перевіряються наявність всіх документів, які для цього необхідні згідно з чинним законодавством.

Т.К: Якими є наступні дії фахівців Укрпатенту?  

Л.П: Впродовж наступних кількох днів експерт опрацьовує заявку в автоматизованій системі знаків для товарів і послуг. Визначається розмір збору, який необхідно сплатити за подання заявки на реєстрацію ТМ. Він встановлюється з урахуванням кількості класів МКТП, якими охоплюються зазначені в заявці товари і послуги. Це також проходить в автоматизованому режимі. Але окрім того, триває робота й з паперовими носіями, адже уся документація повинна бути в оригіналі із дотриманням усіх підписів та інших формальностей. 

Т.К: Яким є офіційний збір за подачу заявки одним заявником? 


Л.П: Збір за подання заявки на знак одним заявником становить 1000 грн., та додатково за кожен понад один клас МКТП, номер якого зазначено в заяві - ще 1000 грн., за подання в заявці кольорового зображення знака - плюс 500 грн. На використання в позначенні назви держави „Україна" необхідно отримати дозвіл, виданий відповідним державним органом. Збір можна сплатити впродовж двох місяців від дати подання заявки. Після його сплати заявнику надсилається повідомлення про встановлення дати подання заявки. 

Т.К: І вже з цього моменту заявник має право використовувати свою ТМ? 

Л.П: Саме так. Права заявника, що випливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки. Заявник отримує на руки повідомлення про встановлення дати подання заявки і може користуватися своєю ТМ, але не порушуючи при цьому права третіх осіб. 

Т.К: Але в цей час в Укрпатенті триває процес експертизи поданої заявки. Адже заявник ще не скоро отримає «на руки» свідоцтво про реєстрацію своєї ТМ? 

Л.П: Так, в Укрпатенті триває процес експертизи, яка складається з двох етапів: формальної та кваліфікаційної. Перший передбачає розгляд того, наскільки правильно оформлена заявка, чи дотримано усіх законодавчих норм і правил при її складанні. Експерту необхідно перевірити правильність класифікації товарів і послуг, які подаються, за необхідності ведеться відповідне листування з заявником. Там може бути безліч нюансів. Ось наприклад, нещодавно на реєстрацію подали знак для товару, заявленого як «туалетний папір, просочений лаком для волосся». Одразу виникає питання: що заявник мав на увазі, коли подавав заявку? Саме з подібних питань й проводиться листування - аж до вирішення усіх проблем.

Т.К: Що роблять експерти, коли виникають подібні питання? 

Л.П: Вони через офіційні запити до заявника намагаються з'ясувати його наміри. Спілкування ведеться поштою, а не в телефонному режимі, тому що всі нюанси мають бути чітко зафіксовано на папері. У заявника є 2 місяці, аби надати відповідь на всі питання, що цікавлять експерта. Після цього заявник отримує висновок про відповідність або невідповідність заявки вимогам формальної експертизи, потім вона потрапляє до відділу кваліфікаційної експертизи. А тут уже відбувається експертиза самого позначення, тобто його перевірка на відповідність умовам надання правової охорони.

Т.К: Мені відомо, що згідно із законом, є знаки, які не можна реєструвати. Про що йдеться? 


Л.П: Перш за все іде мова про знаки, які суперечать публічному порядку, принципам гуманності і моралі, та на які не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені Законом „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг". Це державні герби, прапори та інші державні символи, емблеми, офіційні назви держав, скорочені або повні назви міжнародних організацій, печатки, офіційні контрольні гарантійні клейма, нагороди та інші відзнаки, які згідно з чинним законодавством не можуть одержати правову охорону. Також не можуть одержати правову охорону позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати зі знаками, раніше заявленими на реєстрацію на ім‘я іншої особи, є оманливими або можуть ввести в оману споживачів щодо товару, послуги або особи, що виготовляє товар або надає послугу. Природно, якщо такі знаки та символи будуть у заявці, заявник отримає відмову в реєстрації. 

Т.К.: Скільки часу триває експертиза?  

Л.П: 10-12 місяців. Але все залежить від того, наскільки правильно оформлена заявка, як довго ведеться листування із заявником. Інколи увесь процес може тривати майже два роки. Все залежить від власне заявника. 

Т.К.: На який період реєструється ТМ?

Л.П.: На 10 років. Потім термін дії ТМ можна продовжувати ще на 10 років. 

Т.К: А чи можуть іноземні громадяни зареєструвати ТМ на території України?  

Л.П.: Так, можуть. До речі, українські заявники теж мають змогу реєструвати свої торговельні марки за кордоном. Існує національна і міжнародна реєстрація знаків для товарів і послуг. Національна реєстрація необхідна особам, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність тільки на території України. Якщо ж підприємець бажає поширити використання своєї ТМ за кордоном, йому необхідно зареєструвати своє позначення на території іншої країни. В цьому випадку він повинен подати заяву на ТМ до відомства тієї країни, у якій має намір її зареєструвати. Це ускладнюється тим, що в кожній країні діють свої законодавчі акти, на підставі яких здійснюється реєстрація. Для полегшення процедури реєстрації ТМ у кількох державах передбачена реєстрація знаків для товарів і послуг згідно з Мадридською угодою та/або Протоколом до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію. Згідно з цією процедурою, особі, яка має заяву або свідоцтво на ТМ та бажає зареєструвати ії на території будь-якої з країн-учасниць Паризької конвенції, достатньо заповнити одну заяву на реєстрацію ТМ. В ній можна вказати декілька країн та сплатити одне мито за подання цієї заяви. Ця заявка має бути надіслана через національне відомство до Міжнародного бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності. З кожним роком подання заяв на міжнародну реєстрацію знаків національних заявників зростає. 

Т.К.: Скільки ТМ реєструється щорічно?

Л.П.: За національною та міжнародною процедурами зареєстровано в 2006 році понад 22 000 знаків для товарів і послуг, у 2007 році - понад 23 000, у 2008 році - понад 25 000 знаків. 

Т.К.: В яких класах зараз найчастіше українці реєструють ТМ?


Л.П.: Це косметика, фармацевтика, продукти харчування, паперова промисловість, будівельна промисловість, одяг, алкогольні і безалкогольні напої, тютюнові вироби, послуги.

Т.К.: А веселі і курйозні випадки, пов'язані із експертизою ТМ, у вас бувають?  

Л.В.: Ще б пак. У нас була подана заявка на знак для товару «шапка для черепа»: з'ясувалось, що іноземець при подачі заявки через патентного повіренного не зумів через складнощі перекладу віднайти точного українського аналогу. А наші заявники намагалися зареєструвати такі ТМ як «Дякую тобі Боже, що я не москаль», «Наколотий апельсин», «Гороховий суп - це звучить голосно» тощо. 

Т.К.: Ваша порада людям, які хочуть зареєструвати ТМ.  

Л.П.: Основна порада - це подавати заяву на реєстрацію ТМ безпосередньо на ту продукцію, яку ці люди будуть випускати на ринок, чи на ті послуги, які вони будуть пропонувати. Уважно ставитися до подання заявок, дотримання законодавчих норм та правил складання, подання та розгляду заявок на видачу свідоцтва України на знаки для товарів і послуг. А також прохання до заявників дотримуватися усіх строків, передбачених чинним законодавством. Все це гарантує більш швидке отримання охоронних документів.    

Контакты для регистрации ТМ: +38044 228 55 57; +38044 280 55 57

office@triarh.com Этот e-mail защищен от спам-ботов. Для его просмотра в вашем браузере должна быть включена поддержка Java-script - Татьяна Хоменко

Лариса Плотнікова - керівник відділу формальної експертизи заявок на знаки для товарів і послуг Державного підприємства «Український інститут промислової власності» (Укрпатент)

 

Як не потрібно складати матеріали заявки. Поради експерта

 

Тарнавська Н.М.,

заступник начальника відділу медицини

 ДП «Український інститут промислової власності»

 

При патентуванні винаходів медичного призначення перешкодою для отримання правового захисту або причиною для відмови в його отриманні нерідко є недоліки складання матеріалів заявки.

Досвід розгляду таких заявок дозволив згрупувати найпоширеніші недоліки і окреслити шляхи їх подолання з метою одержання правового захисту.

Найпоширенішими недоліками є незалежні пункти формули, які стосуються більше, ніж одного об'єкта, невірно визначений об'єкт захисту, недостатнє розкриття суті винаходу в описі, наявність у формулі й описі неідентифікованих або неоднозначно ідентифікованих з патентних та інших публікацій ознак.

Складний діалог між експертизою та заявником виникає під час обговорення заявок, формула яких не стосується одного винаходу, тобто, в яких порушена вимога п. 7.3.2. Правил складання. Незалежний пункт формули повинен стосуватись лише одного винаходу.

Вимога п. 7.3.2. Правил складання визнається недотриманою, коли в межах одного пункту заявляється кілька об'єктів, наприклад:

 

  • Антисептичний засіб і спосіб його одержання, який відрізняється тим, що засіб містить похідне сполуки А і бактерицидний агент К, а спосіб одержання засобу включає розчинення А у воді, нагрівання розчину до 45 ºС, додавання до нього агента К та фільтрування одержаного розчину через фільтр з розміром комірок не більше, ніж 10 мкм.

 

  • Спосіб діагностики і лікування ускладненої форми захворювання А шляхом магнітотерапії, який відрізняється тим, що діагностику вказаної ускладненої форми здійснюють шляхом виявлення параметра крові В за допомогою методу.., а лікування здійснюють шляхом магнітотерапії з призначенням ...

 

При наявності таких пунктів у формулі експертиза надсилає заявнику повідомлення про недотримання вимог вищевказаного пункту Правил складання і просить його відкоригувати формулу належним чином  або викласти об'єкти у вигляді окремих незалежних пунктів, або розділити заявку, або перефразувати формулу.

Перефразувати формулу можна в тому випадку, коли один з вказаних об'єктів забезпечує досягнення технічного результату іншого об'єкта. Наприклад, змішування компонентів суміші при певній температурі забезпечить більшу біодоступність чи активність засобу; а ускладнена форма захворювання потребує іншого підходу до лікування, а виявити її можна лише за допомогою певного маркера.

Не викличуть зауважень з боку експертизи щодо недотримання вимоги п. 7.3.2. Правил складання такі незалежні пункти, як:

  • Антисептичний засіб на основі похідного сполуки А, який відрізняється тим, що додатково містить бактерицидний агент К, причому агент К додають до водного розчину сполуки А, нагрітого до 45 ºС, одержаний розчин фільтрують через фільтр з розміром комірок не більше, ніж 10 мкм;
  • Спосіб лікування ускладненої форми захворювання А шляхом, який відрізняється тим, що додатково за допомогою методу С аналізують кров пацієнта ... і при виявленні параметра В призначають ...

З метою прискорення діловодства експертиза зазвичай надає ще й аналіз документів рівня техніки, який може допомогти заявнику у подальших діях. Зокрема, якщо один з вказаних в формулі об'єктів уже відомий з рівня техніки, то вилучення такого об'єкта забезпечить дотримання і зазначених вимог Правил складання, і умов патентоздатності. Наприклад, при розгляді формули винаходу, яка має такий вигляд:

 

  • Пристрій і спосіб для лікування захворювання А, який відрізняється тим, що пристрій являє собою зонд, який містить конструктивні елементи А, В, С, Д, а спосіб включає санацію абдомінальної порожнини за допомогою вказаного зонда з швидкістю потоку...»

 

Крім недотримання вимог п. 7.3.2. Правил складання було виявлено, що зонд, який містить конструктивні елементи А, В, С, Д добре відомий з передуючого рівня техніки, а от подібний спосіб до цього часу при лікуванні вказаного захворювання не застосовувався. У цьому випадку доцільним буде вилучити пристрій з обсягу охорони.

Дуже часто не визнаються такими, що стосуються одного винаходу, пункти формули, в яких ознаки викладенні як альтернатива. Згідно з вимогами п. 7.3.4. Правил складання альтернативні ознаки повинні забезпечувати одержання того самого технічного результату.

Розглянемо таку формулу:

  • Спосіб лікування хворобливих станів, вибраних з А, В, С або Д, який відрізняється тим, що засіб R застосовують в комбінації з агентом, вибраним з U, L, F або I.

 

- Якщо для будь-якого із станів А, В, С або Д прийнятною є комбінація засобу R з будь-яким з агентів U, L, F або I, то в цьому випадку вимога п. 7.3.4. Правил складання вважається дотриманою.

- Якщо формула винаходу викладена наступним чином:

§  Спосіб лікування хворобливих станів, вибраних з А, В, С або Д, який відрізняється тим, що засіб R застосовують в комбінації з агентом, вибраним з U, L, F або I, причому для лікування стану А застосовують комбінацію R і L, для лікування стану В застосовують комбінацію R і U..,

то вимога п. 7.3.4. Правил складання вважається недотриманою, оскільки вибір однієї з альтернативних ознак (комбінації терапевтичних засобів) залежить від вибору, зробленого щодо іншої ознаки (хворобливого стану).

Якщо вказані у формулі варіанти способу невідомі з рівня техніки, то заявник може викласти їх як окремі незалежні об'єкти (за умови дотриманням вимоги єдності) або вибрати для захисту найпривабливіший з них варіант.

 

Якщо альтернативні стани А, В, С або Д  мають спільний патогенез, а застосування засобу R є достатнім для лікування таких патологічних станів і він не відомий з рівня техніки та неочевидний, то порушення вимоги п. 7.3.4. Правил складання можна подолати, виклавши альтернативні варіанти у вигляді залежних пунктів.

Наприклад, формула може мати такий вигляд:

  • Спосіб лікування хворобливих станів, вибраних з А, В, С або Д, який відрізняється тим, що пацієнту, який цього потребує, вводять засіб R.
  • Спосіб за п.1, який відрізняється тим, що пацієнту, який страждає на А, додатково призначають агент L.
  • Спосіб за п.1, який відрізняється тим, що пацієнту, який страждає на В, додатково призначають агент U.

Причиною для написання запиту експертизи також є недотримання інших вимог нормативних документів щодо складання матеріалів заявки. Основні вимоги до формули та опису сформульовані в частинах 7 та 8 статті 12 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі". Згідно з ними опис винаходу повинен викладатись у визначеному порядку і розкривати його суть настільки ясно і повно, щоб його міг здійснити фахівець у зазначеній галузі. При цьому формула винаходу повинна виражати його суть, базуватись на описі й викладатись ясно і стисло.

Розглянемо найпоширеніші випадки недотримання зазначених норм, які ведуть до відмови в одержанні захисту.

Нерідко серед патентних заявок на винахід зустрічаються такі, в яких для захисту обрано не той об'єкт.

 

Зокрема такі ситуації є типовими при патентуванні способів діагностики захворювання шляхом виявлення певного діагностичного критерію (фізичних або хімічних показників біологічних органів і тканин). Для прикладу розглянемо таку формулу:

  • Спосіб визначення термостабільних білкових структур крові, який відрізняється тим, що сироватку крові нагрівають до температури 70 ºС протягом ...і при виявленні компонента Ф діагностують приховану форму захворювання А.

 

Оскільки об'єктом винаходу є спосіб визначення білкових структур, то виділену жирним шрифтом частину формули не можна визнати такою, що відноситься до вказаного способу через те, що вона характеризує інший об'єкт - спосіб діагностики, про що експертиза і повідомляє заявника (при аналізі патентоздатності заявленого способу не враховується). Аналізу підлягає підкреслена частина формули, тобто, порядок дій та умови їх проведення, спрямовано на виявлення компонента Ф. З документів рівня техніки стає зрозуміло, що вказані дії та умови є добре відомими і зазвичай застосовуваними в лабораторній та науковій практиці для виявлення термостабільних білкових структур. Єдина відмінність - це температурний режим, але він є очевидним, оскільки визначається компонент, який є стабільним саме при цій температурі.

З огляду на ці обставини, заявлений в формулі спосіб визнається таким, що не має винахідницького рівня.

Цієї ситуації можна було б уникнути, якби для захисту було вибрано інший об'єкт. Достатньо звернутися до опису винаходу, як стає зрозуміло, що авторами виявлено невідомий досі взаємозв'язок між компонентом крові Ф та прихованою формою захворювання А. Компонент Ф є білковою структурою, яка витримує нагрівання до 70 ºС. Для виявлення компонента Ф придатними є добре відомі з наукової літератури та загально застосовувані в лабораторній та науковій практиці методики виявлення термостабільних речовин. Отже, вибравши для захисту об'єкт «спосіб діагностики захворювання А», а не «спосіб виявлення компонента Ф», заявник з огляду на передуючий рівень техніки без всіляких зауважень з боку експертизи міг би отримати надійний захист для свого винаходу.

 З огляду на вищевикладене стає зрозумілим, що у заявника є можливість виправити ситуацію. Щоб зняти зауваження експертизи йому достатньо перефразувати формулу винаходу, запропонувавши до захисту таку формулу:

  • Спосіб діагностики прихованої форми захворювання А, який відрізняється тим, що сироватку крові суб'єкта, який цього потребує, нагрівають до температури 70 ºС протягом ...і при виявленні компонента Ф діагностують приховану форму захворювання А.

 

Така формула не викличе заперечення з боку експертизи, оскільки відображатиме вперше виявлене технічне рішення поставленої проблеми, причому викладене за допомогою достатньої сукупності суттєвих ознак.

 

Сьогодні широко поширеним є застосування енерго-інформаційних технологій лікування та нормалізації стану організму. До таких технологій належать добре відомі гомеопатичні препарати та різні види біорезонансної терапії. Суть їх полягає в тому, що на організм впливають не медикаментозні засоби чи фізичні фактори, а інформація, яку несуть молекули води (гомеопатія) або коливання (резонанс). Експертиза ні в якому разі не береться спростовувати такі методи чи ставити під сумнів їх ефективність. Але поки що не розроблена апаратура, яка дозволяє зчитати цю інформацію та підтвердити її дієвість. Тобто, підтвердженим можна рахувати лише той вплив, який сучасні технічні засоби дозволяють зафіксувати. Саме цими міркуваннями керується експертиза при розгляді заявок, що стосуються енерго-інформаційних технологій лікування.

Для прикладу розглянемо таку ситуацію.

Опис винаходу - вперше виявлено, що дія на ділянку проекції нирок обертовим електромагнітним полем з параметрами А і В спричиняє корисний терапевтичний вплив при нефротичних захворюваннях цього органу.

 

Формула винаходу, надана для  експертизи:

Спосіб енерго-інформаційного впливу при нефротичних захворюваннях нирок включає дію на ділянку проекції нирок обертового електромагнітного поля з параметрами А і В...

 

Висновок експертизи:

При аналізі промислової придатності експертиза зобов'язана перевірити, чи реалізується вказане заявником призначення в разі здійснення винаходу в тому вигляді, як він описаний в формулі (п. 6.5.1.1. Правил розгляду). В описі винаходу не наведені засоби (пристрій), які дозволяють зафіксувати, візуалізувати, заміряти тощо енерго-інформаційний вплив. Тобто, не має підтвердження того, що здійснюється саме енерго-інформаційна терапія. Тому з огляду на вимоги п. 6.5.1.1. Правил розгляду експертиза може визнати такий винахід промислово непридатним.

 

Шляхи подолання:  оскільки засоби і методи, які дозволяють виявити та ініціювати обертове електромагнітне поле добре відомі з рівня техніки, а в описі розкрито пристрій, за допомогою якого здійснюють вплив цим полем у зазначеному в формулі режимі, то заявник може змінити об'єкт винаходу, виклавши його таким чином:

  • Спосіб лікування нефротичних захворювань нирок, який відрізняється тим, що на ділянку проекції нирок впливають обертовим електромагнітним полем з параметрами А і В...

Така формула не викличе заперечень з боку експертизи і буде визнана промислово придатною.

 

Експертиза також часто стикається з формулами, що невірно відображають винахід, в якому взаємозв'язки між суттєвими ознаками і призначенням виражаються через математичну формулу. Для прикладу розглянемо такий винахід.

Опис винаходу: вперше виявлено, що необхідна для корисного впливу тривалість (доза) T опромінення при фото- та лазеротерапії залежить від внутрішньоклітинної концентрації кисню - T = μ·[O2], де μ є константою і дорівнює 0,75.  Безпосередньо концентрацію кисню в клітинах виміряти не можливо. Але існує спосіб опосередкованого визначення концентрації кисню, де остання розраховується за складною математичною формулою - [O2] = γ·[Hb]/[Hb]n·λ....

 

Для розгляду на кваліфікаційній експертизі була запропонована така формула винаходу:

  • Спосіб визначення тривалості опромінення для фото- та лазеротерапії шляхом визначення відгуку біооб'єкта на дію світла, який відрізняється тим, що як відгук використовують підвищення концентрації вільного кисню в біотканині в зоні впливу оптичного випромінювання, а концентрацію кисню розраховують за формулою:

[O2] = γ·[Hb]/[Hb]n·λ...

 

Висновок експертизи: у формулі винаходу не відображено взаємозв'язок між тривалістю випромінювання T і концентрацією кисню ·[O2], що при здійсненні винаходу в тому вигляді, як він заявлений в формулі, не дозволить реалізувати заявлене призначення - визначити тривалість (дозу) необхідного випромінювання. Як наслідок, формула винаходу буде визнана такою, що не відображає суть винаходу з подальшим невизнанням винаходу промислово придатним.

 

Шляхи подолання: щоб зняти зауваження експертизи заявнику достатньо внести до формули винаходу математичну формулу, яка відображає взаємозв'язок між тривалістю випромінювання і концентрацією кисню, виклавши її, наприклад, таким чином:

  • Спосіб визначення тривалості опромінення для фото- та лазеротерапії шляхом визначення відгуку біооб'єкта на дію світла, який відрізняється тим, що як відгук використовують підвищення концентрації вільного кисню в біотканині в зоні впливу оптичного випромінювання, за яким розраховують тривалість випромінення за формулою:

T = μ·[O2],

де [O2] = γ·[Hb]/[Hb]n·λ.., де...

 

Усі розглянуті вище ситуації хоча й призводять до написання експертизою відповідних повідомлень і попередніх висновків, але вони не є незворотними. Відомості опису винаходу дозволяють знайти достойні шляхи їх подолання. Та зустрічаються, і досить часто, складніші ситуації, пов'язані з недоліками складання опису винаходу, які призводять до остаточної відмови у наданні правової охорони (але це тема для іншої розмови).

 

Підсумовуючи, хочу сказати, що заявнику не слід розглядати документи експертизи (повідомлення та попередні висновки) як вирок, а сприймати їх як запрошення до конструктивного діалогу, оскільки експертиза вбачає своє завдання не в тому, щоб за будь-яку ціну відхилити заявку, а в тому, щоб забезпечити заявнику надійний і міцний захист його інтелектуального продукту - винаходу.

 

 

 

 

 

ОСОБЛИВОСТІ ПАТЕНТУВАННЯ МЕТАЛУРГІЙНИХ СПЛАВІВ ТА ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЇХ ЕКСПЕРТИЗИ

 

Владислав ГАПОЧКА,

експерт 1-ї категорії відділу хімії та металургії

ДП «Український інститут промислової власності»

Олена КУЧЕРЕНКО,

начальник відділу хімії та металургії

ДП «Український інститут промислової власності»

 

Металургія належить до провідних галузей промисловості України. Більшість продуктів металургійного виробництва, а це передусім залізовуглецеві сплави, є одними з основних експортних товарів України, що дозволяє не тільки поповнювати бюджет країни, але і робить продукцію українських металургійних підприємств відомою в усьому світі.

Однак після вступу України до СОТ та з початком і розповсюдженням світової фінансової кризи українські виробники металів та сплавів опинилися в скрутній ситуації: світові ціни на металургійну продукцію впали, а на внутрішній ринок вигідно завозити сплави з-за кордону (бо ті є дешевшими). Це призвело до того, що наприкінці 2008 та на початку 2009 року багато вітчизняних металургійних підприємств або повністю, або частково зупинилися.

У ситуації, що склалася, доцільно не тільки розробляти нові технології для використання в галузі металургії, але й активно проводити процес патентування новітніх розробок, що в подальшому дозволить конкурувати зі світовими виробниками металургійної продукції й дасть змогу захистити свої розробки від недобросовісної конкуренції.

Основними металургійними продуктами є сплави, зокрема сталі, чавуни, алюмінієві та титанові сплави тощо. Розглянемо деякі особливості патентування металургійних сплавів та основні принципи проведення експертизи при їх патентуванні. При цьому слід пам'ятати, що правильно обраний об'єкт винаходу дозволяє Заявнику не лише одержати позитивне рішення експертизи, але й значно зменшити час проведення експертизи, тобто впровадити свій винахід у виробництво в потрібний час.

Сплави як об'єкти винаходу належать до речовин - композицій (стаття 6.2 Закону України  «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 22 травня 2003 року № 850-ІV) [1].
Розглянемо особливості патентування та основні принципи експертизи винаходів у галузі металургії відносно «сплавів» на прикладі заявок на сталі, так як сталь посідає особливе місце в переліку металургійної продукції, оскільки є базовим матеріалом чорної металургії та продуктом, на одержання якого спрямована більшість її технологічних процесів. 

Сталь - це розчин вуглецю в залізі, кількісний вміст якого не перевищує 2,14 мас. % [2]. Незважаючи на просте визначення, об'єкт для патентування «сталь» є досить непростим і має свої особливості.

 Найпростіший та найнадійнішій шлях патентування об'єкту «сплав», зокрема «сталь», полягає у патентуванні якісного та кількісного хімічного складу заявленого винаходу. Такий шлях, крім простоти, дозволяє легко виявити порушення патентних прав, але він має також недоліки. Головним недоліком є те, що матеріал «сталь» добре відомий ще зі стародавніх часів, і процеси патентування різних видів сталі почалися з процесом патентування взагалі, тому дуже важко розробити нову сталь з абсолютно новими кількісним та якісним складами та властивостями [3].

Одним з можливих шляхів, який дозволяє захистити сплав у подібній ситуації, є наведення його у формулі винаходу не лише як якісний та кількісний склади компонентів, але і шляхом наведення співвідношення елементів між собою. Викладення ознак сплаву у формулі винаходу як співвідношення інтервалів вмісту компонентів у його структурі, представлене математичною формулою, на сьогоднішній день ще не часто зустрічається в рівні техніки. Це помітно збільшує шанси на те, що винахід буде відповідати критерію патентоздатності - «новизна» і дуже вірогідно - «винахідницькому рівню». Однак, при цьому заявнику треба пам'ятати, що заявлене співвідношення повинно обов'язково виконуватися в усьому інтервалі заданого в ньому вмісту цих елементів з досяганням заявленого технічного результату, чого не завжди дотримуються.

Приклад № 1 Об'єктом винаходу є «Сталь, яка містить компоненти при наступному співвідношенні, мас. %: вуглець - 0,30-0,37, марганець - 1,10-1,53, кремній - 0,4-0,6, алюміній - 0,02-0,04, титан - 0,002-0,004, залізо - решта, при цьому виконується співвідношення 50·(Ті+Мn)/10·С=0,63-10,5». У рівні техніки можна знайти сталь з подібним якісним і кількісним складами елементів, але досить проблематично знайти виконання  вказаного співвідношення 50·(Ті+Мn)/10·С=0,63-10,5 у цих сталях. Таким чином, якщо вказане співвідношення дійсно виконується, Заявник може одержати позитивне рішення стосовно свого винаходу.

Крім того, можливо захистити навіть відомий за хімічним складом сплав, для цього важливо пам'ятати про те, що структура навіть однакових за хімічним складом сплавів, зокрема сталей, може бути різна, причому різні структури можуть зовсім інакше впливати на ті чи інші властивості навіть відомої сталі (наприклад, збільшення аустенітної структури у сталі може привести до підвищених її властивостей міцності).

Тому додавання у формулу винаходу ознак, які описують структуру сталі, по-перше, не порушує вимоги «Правил складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель», від 27.02.2001, зі змінами від 14.04.2005 [4] - далі «Правила складання», а саме: п. 11.3.3. Правил складання, в якому вказано, що формула винаходу, що характеризує композицію, включає:

- якісний (інгредієнти) склад;
- кількісний (вміст інгредієнтів) склад;
- структуру композиції;

- структуру інгредієнтів);

по-друге, за рахунок нечастого використання ознак, що описують структуру заявленої сталі, дозволяє в сукупності з хімічним складом сталі вказати на відмінність її від відомих.

Приклад № 2. У формулі винаходу наведено, що сталь містить до 40 об. % фази фериту, від 50 до 90 об. % дрібнокристалічного пластинчатого мартенситу і не більше 10 об. % залишкового аустеніту та деякий хімічний склад. Таким чином, у сукупності структура сталі та її хімічний склад, які наведені у формулі винаходу, впливають на досягнення необхідного технічного результату, тому навіть відому сталь з іншою структурою буде проблематично протиставити заявленій.

Також хотілося б звернуту увагу потенційних Заявників на те, що іноді є необхідність у формулі винаходу, крім наведення кількісного і якісного складів сталі, зазначати її призначення, наприклад «зносостійка сталь», або «жаростійка сталь». Наведення у формулі винаходу призначення заявленого сплаву, зокрема сталі, дозволить в подальшому при проведені кваліфікаційної експертизи визнати сталь такою, що відповідає критеріям патентоздатності, так як зазначене призначення вказує на властивості сталі, які можуть відрізнятися від відомої сталі, навіть якщо та має такий самий кількісний і якісний хімічний склад [5]. Але тут слід пам'ятати про деяку невідповідність між Законодавством України та Законодавством Європейського Патентного Відомства (ЄПВ). Справа в тому, що в ЕПВ заявка на сталь, що має подібний склад до відомої, але має інше призначення все одно не буде відповідати одному з критерій патентоздатності «новизна», тому Заявнику при поданні цієї заявки до ЄПВ необхідно додавати ознаки до формули винаходу, в тому числі можливо використання структури сталі, за рахунок якої, в сукупності з хімічним складом, і виконується заявлене призначення.

Коли йде мова про склад металургійного сплаву, особливо сталі, треба пам'ятати, що неодмінно існує така прихована ознака як «неминучі домішки» хоча іноді їх називають по іншому, наприклад «сліди» або «забруднюючі домішки» (елементи). «Неминучі домішки» - це хімічні елементи, які виникли у сталі при одержанні в залежності від складу руди та способу її одержання. Частіше за все їх видалити зі сталі неможливо. На практиці вміст цих елементів намагаються звести до значення, що не буде вносити суттєво впливати на якість готового виробу, і для цього є спеціально визначені межі. Кількісний вміст обумовлених елементів, що не перевищує цю межу, спеціалісти, зазвичай, опускають, оскільки в такому разі зазначати їх не має потреби, так як вони не здійснюють значного впливу на властивості сталі, хоча їх і беруть до уваги. Так само чинять і при складанні патентних формул, інколи вказуючи на їх присутність, а інколи - ні [3]. В будь-якому разі, на перший погляд, така форма викладення формули винаходу не повинна впливати на обсяг  прав і спричиняти складності при проведені експертизи. Однак на практиці іноді виникають ускладнення. Вказані елементи не завжди позначають словом «неминучі домішки», а описують простим переліком  хімічних елементів, що входять до складу «неминучих домішок», і вказують допустимий діапазон вмісту, наприклад, сірки, фосфору, кисню, азоту тощо. Тому при написанні формули винаходу треба пам'ятати, що може виникнути наступна ситуація.

Приклад № 3. Заявлена сталь містить: C, Si, Mn, Al, B, Ti, Fe та неминучі домішки. З рівня техніки відома сталь, яка містить: C, Si, Mn, Al, B, Ti, P, S, Fe. З матеріалів обох заявок чітко видно, що відмінність досліджуваного винаходу та відомого полягає лише у відсутності елементів фосфору та сірки у заявленій сталі. При цьому, у відомій сталі елементи P та S мають достатньо малі значення, тобто фактично їх можна вважати «неминучими домішками». Виходячи з того, що решта елементів відомої сталі мають схожий кількісний склад, що і у заявленій сталі, то Заявнику, вірогідно, необхідно буде доводити, що ці сталі різні і вказані фосфор та сірка не входять у перелік неминучих домішок, що містить заявлена сталь, бо в іншому випадку в експертизи можуть виникнути сумніви відносно відповідності винаходу критерію патентоздатності «новизна».

На нашу думку, є декілька можливостей вирішення питання відносно використання ознаки «неминучі домішки».

Якщо вказані «неминучі домішки» дійсно не впливають на досягнення заявленого технічного результату, тобто ця ознака не є суттєвою, то, відповідно до умов п. 6.4.12. Правил розгляду [6], немає необхідності наводити цю ознаку у формулі винаходу. Якщо ж все-таки ці домішки суттєво впливають на досягнення заявленого технічного результату, тобто є суттєвою ознакою винаходу, як у Прикладі № 4, в якому заявлено берилієвий сплав, що містить до 96 мас. % берилію, а решта - «неминучі домішки», причому різний якісний та кількісний склади вказаних домішок призводить до відмінних властивостей сплаву), то в матеріалах заявки доцільно зазначити, які саме хімічні елементи входять до ознаки «неминучі домішки». Також слід пам'ятати, якщо у формулі винаходу Заявник вказав конкретно, які саме речовини входять до складу «неминучих домішок», то йому обов'язково необхідно в описі винаходу розкрити їх вплив на досягнення заявленого технічного результату винаходу (дивись - вимоги п. 6.6.3. Правил складання [4]).

Останнім часом Заявники, особливо це стосується міжнародних заявок, подають заявки, які належать до нових сплавів, де кількісний склад заявлених сплавів наводять таким чином, що вміст деяких елементів у мінімальному значенні буде дорівнювати 0, причому іноді заявники у формулі винаходу так розширюють свої права, що порушують відповідні пункти Правил складання. Вказану проблему чітко ілюструє наступний прилад.

Приклад № 5. Сталь містить, мас. %: 1 ≤ A ≤ 2, 0 ≤  B ≤ 3,3, 3 ≤ C ≤  8, 0 ≤ D ≤ 10, E - решта. Якщо взяти елементи В та D при мінімальному значенні, вони будуть дорівнювати 0,  тобто ми одержимо сталь, що буде містити елементи А, С та Е, якщо ж В та D будуть мати інші значення вище нуля, то ми одержуємо вже сталь, що складається з 5 елементів (А, В, С, D та Е). Тобто фактично в одному незалежному пункті формули винаходу можуть бути заявлені два різні сплави (а може бути і три, і чотири), які мають різний якісний та кількісний склади. У такому випадку порушуються умови п. 2.6.1.Правил складання, а саме, в цьому незалежному пункті формули відсутня єдність винаходу.

Частіше всього в таких випадках Заявник хоче зазначити, що ці елементи (в нашому випадку В та D) містяться в сталі, але можуть бути в дуже малій кількості, однак написання вказаних елементів з використанням нульового значення є неправильним.

Для запобігання подібним помилкам та для виправлення вже допущених розглянемо варіанти заміни вказаних ознак, що наведені через 0 значення, в залежності від того, яке саме завдання стоїть перед заявленим винаходом:

1)   при наявності елементів B та D у заявленій сталі (навіть у дуже малій кількості) необхідно навести їх таким чином, щоб у формулі винаходу було відсутнє їх нульове значення, наприклад, таким чином:  0 < B ≤ 3,3,   0 < D ≤ 10  або B ≤ 3,3, або D не більше 10;

2) якщо в матеріалах заявки чітко вказано, що елементи B та D в сталь вносять додатково, тобто при необхідності, для підвищення відповідних властивостей, то ці ознаки необхідно перенести у відповідні залежні пункти формули винаходу, відповідно до вимог п. 7.3.5 Правил складання;

3) іноді ці елементи (В та D) кардинально змінюють заявлений технічний результат, наприклад, не підвищують твердість, а навпаки знижують її, зате збільшують пластичність, що призводить до відсутності єдності винаходу, так як фактично заявлено дві сталі з різними властивостями, тобто забезпечується різний технічний результат. У таких випадках частіше всього вказані елементи взагалі необхідно забрати з формули винаходу для запобігання порушення п. 2.6. Правил складання, та, якщо наявний інтерес у Заявника до різних варіантів сталі, подати окремі заявки на винаходи.

Насамкінець розглянемо наступний приклад, у якому вираження Заявником хімічних елементів, що входять до складу заявленої сталі, з використанням нульових значень призвело до сумних наслідків.

Приклад № 6. Заявлена сталь, яка містить, мас. %:  0,1 ≤ С ≤ 0, 12, 0,5 ≤ Si 0,8, 1,0 ≤ Mn ≤ 1,5, 0 ≤ Cr ≤ 0,25, 0 ≤ Ni ≤ 0,30, 0 ≤ S ≤ 0,040, 0 ≤ P ≤ 0,035, 0 ≤ Cu ≤ 0,30, Fe - решта. Якщо взяти всі елементи, які можуть дорівнювати 0 значенню, ми одержимо сталь, що містить вуглець, кремній, марганець та залізо, а, виходячи з того, що величезна кількість сталей обов'язково містить ці елементи, навіть з подібним до заявленого кількісним складом, Заявник можливо не зможе одержати охоронний документ на ті домагання, які він зазначив у формулі винаходу, так як ймовірність визнання цієї сталі або не новою, або такою, що не відповідає критерію патенотздатності «винахідницький рівень», є досить високою.

Підбиваючи підсумки, зазначимо: незважаючи на те, що сплави як об'єкт «речовина» (композиція) є достатньо простими, варіанти у викладені формули винаходу можуть бути різноманітні, що досягається як використанням вищевикладених принципів, так і їх комбінуванням. Крім того, для підвищення ступеня захисту об'єктів «сплави» доцільно заявляти групу винаходів, наприклад, сплав, спосіб його виробництва та пристрій, хоча ми не розглядали такі варіанти у цій статті, вказана група винаходів є ще одним найбільш надійним методом захисту. Також слід пам'ятати, що правильно обраний об'єкт винаходу дозволяє Заявнику не лише одержати позитивне рішення експертизи, але й значно зменшити час проведення експертизи, тобто скоріше впровадити свій винахід у виробництво.

 

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1.               Закон України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 22 травня 2003 року № 850-ІV.

2.               Бялік О. М., Черненко В. С., Писаренко В. М., Москаленко Ю. Н. Металознавство: Підручник. - К.: Видавництво «Політехніка», 2002. - С. 212.

3.               Швець В. О., Кучеренко О. В. Складне патентування простого об'єкта // Інтелектуальна власність. - 2005, № 1. - С. 15 - 18.

4.               Правила складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель, № 22 від 22.01.2001, із змінами, внесеними згідно Наказу Міністерства освіти і науки № 223 від 14.04.2005.

5.               Свінцов О. А. «Деякі особливості вибору об'єкта винаходу в галузі металургії та його комплексний захист», доклад на Семінарі «Особливості заявок на винаходи та корисні моделі в України», 28.02.2008.

6.               Правила розгляду заявки на винахід та заявки на корисну модель, від 15.04.2002 р. за № 364/6652.

 

 

 

 

Аналіз «новизни» винаходів у галузі хімії

 

Чернецька Н. М.,

 заступник начальника відділу хімії та металургії,

Кучеренко О. В. ,

начальник відділу хімії та металургії

 

Правова охорона хімічних сполук завжди викликала чимало питань як серед винахідників, так і серед фахівців у сфері інтелектуальної власності, оскільки саме патент на сполуку надає його власнику найбільший об'єм прав порівняно з патентами на інші об'єкти, зокрема на «спосіб» або на «застосування». Саме тому в галузі хімії охорона винаходів пов'язана з цілою низкою специфічних проблем, не властивих для технічних рішень, що належать до інших галузей.

Це пов'язано з тим, що, з одного боку, заявник претендує на максимальний об'єм прав охорони, які може надати патент на сполуку, щоб окупити витрати та одержати прибуток як за створений ним винахід, так і за наступні винаходи, які можуть бути створені з використанням першого.

З іншого боку, експертам важливо визначити об'єм правової охорони, на виняткові права якої може претендувати заявник.

На основі вищесказаного надзвичайно важливими є питання, які стосуються оцінки патентоспроможності таких винаходів, у першу чергу - оцінки критерію «новизна».

Практика проведення кваліфікаційної експертизи у відділі хімії та  металургії Українського інституту промислової власності свідчить про виникнення низки проблем, пов'язаних з оцінкою новизни винаходів, об'єктом яких є «речовина», зокрема «індивідуальна хімічна сполука» та «композиція». У першу чергу це пов'язано з тим, що надходить велика кількість міжнародних та іноземних заявок і під час їх розгляду часто недостатньо чинних норм національного законодавства й доводиться звертатися до досвіду провідних країн світу, у першу чергу Європейського патентного відомства (ЄПВ) та Російського патентного відомства (Роспатент). При цьому аналіз законодавчих баз вищезазначених відомств свідчить про наявність у них протиріч щодо вирішення низки питань, які стосуються новизни. Такі суперечності зазвичай призводять як до ускладнення самої експертизи, так і до виникнення нерозуміння позиції експертизи іноземним заявником. Тому метою цієї роботи є порівняння законодавчої бази провідних країн відносно новизни хімічних сполук для можливого їх уніфікування, що в подальшому забезпечить надійнішу охорону таких об'єктів. Основну увагу в цьому дослідженні приділено спірним питанням, пов'язаним з визначенням новизни сполуки, представленої в абсолютній формі або у формі, обмеженій призначенням, сполуки, охарактеризованої ознаками способу її одержання, а також селективним винаходам.

Законодавчий підхід до оцінки новизни хімічних сполук у цілому однаковий в усіх трьох відомствах: сполука вважається новою, якщо вона не відома з рівня техніки. Згідно зі ст. 7 закону України [1] винахід визнається новим, якщо він не є частиною рівня техніки. При цьому згідно з п. 6.5.2.3. Правил розгляду [2] перевірку новизни проводять щодо всієї сукупності ознак, наведених у формулі винаходу, тобто включаючи призначення.

Як відомо, патентне законодавство України передбачає абсолютний захист індивідуальної хімічної сполуки та захист, обмежений призначенням. Однак на практиці часто виникають ситуації, які призводять до невідповідності між цим визначенням новизни в Правилах розгляду та розумінням абсолютної форми захисту індивідуальної хімічної сполуки.

Історично в нашій країні, а також у Російській Федерації, заявник в основному захищає індивідуальну хімічну сполуку через обмежену призначенням форму, наприклад, «Сполука формули А, яка має антимікробні властивості».

Згідно з національним і російським законодавством [3] зазначеній сукупності ознак може бути протиставлено за новизною лише таку сполуку із вказаною активністю чи призначенням.

Іншого підходу під час перевірки новизни в аналогічній ситуації дотримується ЄПВ. Згідно з нормативними документами ЄПВ [4] формула винаходу на об'єкт «індивідуальна хімічна сполука» з певним призначенням розглядається як пункт на продукт як такий без врахування його призначення. Такий підхід оснований на тому, що новизна продукту визначається його фізичною сутністю, а не ознаками його призначення. Наприклад, об'єкт «Сполука Х, придатна як каталізатор» не буде новим, якщо з рівня техніки відомо застосування такої сполуки як барвника. Однак такий висновок щодо відсутності новизни можна зробити лише у випадку, коли нове використання не передбачає специфічну форму такої сполуки, яка відрізняє її від відомої форми. Зокрема, відому сполуку Х можна заявляти в інших формах хімічної сполуки, наприклад, у формі ізомеру, поліморфу, гідрату, сольвату, але при цьому формула винаходу повинна містити один або декілька характеристичних параметрів, які дозволяють визначити нову форму чи відрізнити її від відомої.

Таким чином, заявлений винахід не вважається новим, якщо він не включає принаймні одну технічну ознаку, яка відрізняє його від попереднього рівня техніки.

Не менше питань під час оцінки новизни виникає у випадках розгляду об'єкта «композиція», для якого єдиною відмітною ознакою є його призначення.

Як зазначалося раніше, згідно з національним законодавством (п. 6.5.2.3. Правила розгляду) [2] під час розгляду новизни об'єкта необхідно враховувати всю сукупність ознак, наведену в запропонованій заявником формулі винаходу, включаючи характеристику призначення. Наприклад, якщо заявляється «миюча композиція» певного складу, то їй за новизною може бути протиставлено аналогічний склад тільки з таким самим призначенням.

У результаті застосування існуючих у нас та в Російській Федерації законодавчих норм виникають ситуації, коли патенти видають на одну й ту саму композицію, заявлену у формі «композиція за певним призначенням», з тією лише різницею, що у формулах винаходу вказано різні призначення, а по суті це одна й та сама композиція з виявленими різними її властивостями. При цьому заявник, який патентує вже відому композицію з іншим призначенням, фактично не створював цієї композиції, а лише дослідив її властивості.

Що стосується законодавства ЄПВ, то абсолютний захист згідно з європейськими нормами надається не лише хімічним сполукам, а й композиціям. Інакше кажучи, композиція, яка має однаковий склад з відомою композицією, але інше призначення, не визнається новою. В інструкції з проведення експертизи в ЄПВ [4] зазначено, що невідмітні ознаки окремого вузького застосування повинні ігноруватися для пунктів формули винаходу, спрямованих на фізичний об'єкт. Тобто об'єкту «миюча композиція» може бути протиставлено будь-яку композицію аналогічного якісного та кількісного складу безвідносно до її призначення. Однак такий висновок щодо відсутності новизни можна зробити лише у випадку, якщо нове використання не передбачає специфічної форми такої композиції, яка відрізняє її від відомої форми.

Наприклад [5], заявляється стійка до стирання каталітична композиція, що містить цеоліт та зв'язуюче в певному кількісному співвідношенні. Рівень техніки містить документи, з яких відомі каталітичні композиції аналогічного складу, на основі чого експертиза робить висновок про відсутність новизни винаходу. Однак заявнику вдалося довести, що ознака щодо стійкості до стирання є суттєвою і жоден з документів не містить вказівки на неї. Опис винаходу чітко дає зрозуміти, що винахід спрямовано на вдосконалення цеолітного каталізатора шляхом його змішування зі зв'язуючим під час формування, яке робить частинки каталізатора стійкими до стирання й тому придатними для використання, наприклад, у реакторах з псевдозрідженим шаром. Крім того, в описі винаходу зазначено, що для того, щоб каталізатор вважався стійким до стирання, коефіцієнт відношення стирання повинен бути меншим або рівним 3-м. У результаті ознаку «стійкість до стирання» знайшли суттєвою для того, щоб виділити або відрізнити винахід та вважати його новим.

Таким чином, під час експертизи експерт повинен встановити, чи приводитиме вказане вузьке використання, включене у формулу винаходу, до структурних відмінностей між заявленим винаходом та попереднім рівнем техніки. Якщо нове призначення не передбачає використання нових технічних особливостей, притаманних заявленій композиції, не призводить до появи конструктивних відмінностей, відмінностей в етапах способу або інших відмінностей винаходу в порівнянні з попереднім рівнем техніки, то ознака, яка стосується такого призначення, не береться до уваги під час оцінки новизни. У такому випадку заявник лише виявив невідомі властивості (нові можливості) відомої композиції, які дозволятимуть її використовувати за новим призначенням. Заявнику можна в такому випадку замінити об'єкт винаходу «композиція за певним призначенням» на об'єкт винаходу, охарактеризований у вигляді «застосування композиції за цим призначенням» [5].

Аналіз законодавства та досвіду ЄПВ достатньо переконливо свідчить про те, що доцільно використовувати його й у вітчизняній практиці та не враховувати призначення сполуки й композиції під час оцінки новизни, якщо призначення є єдиною відмітною ознакою винаходу та не призводить до появи конструктивних відмінностей в порівнянні з попереднім рівнем техніки.

Ще однією не вирішеною до кінця проблемою є визначення новизни так званого селективного винаходу.

Згідно з національним законодавством термін «селективний винахід» згадується тільки у відношенні до хімічних сполук у зв'язку зі встановленням відповідності винахідницькому рівню, а саме в п. 6.5.3.3. Правил розгляду [2] вказано, що умові «винахідницький рівень» може відповідати «індивідуальна сполука, яка підпадає під загальну структурну формулу групи відомих сполук, але вона не описана як спеціально одержана й досліджена та виявляє при цьому нові невідомі для цієї групи сполук властивості в кількісному і (або) якісному відношенні (селективний винахід)».

Наприклад [6], відомі циклопропілпіразоли наступної формули:

У ній, крім усіх інших значень, замісники R2 и R4 можуть бути хлором або фтором. Приклади реалізації винаходу при цьому наведено виключно для замісника хлору й показано, що такі сполуки є ефективними антипаразитними агентами. Через деякий час було подано заявку, у якій заявляються циклоалкілпіразоли, які підпадають під вищезазначену структуру. Однак вказано, що принаймні один із замісників R2 и R4 обов'язково є фтором. Заявником встановлено та експериментально доведено, що циклопропілпіразоли, які містять фтор, значно ефективніші в боротьбі з паразитами, ніж хлорзаміщені аналоги. Таким чином, винахід можна вважати селективним і в результаті цього - новим.

Проте, крім ситуації, розглянутої вище, може виникнути аналогічна ситуація з композицією чи способом. Наприклад, у випадку, коли інгредієнти відомої композиції охарактеризовані або ширшим поняттям по відношенню до  відповідних інгредієнтів заявленої композиції, або загальною структурною формулою. Наприклад, один з інгредієнтів у відомій композиції охарактеризований як С120олефін, у конкретних прикладах цей інгредієнт являє собою С15 и С17-олефін. У заявленій композиції, яку заявник бажає захистити як селективний винахід, відповідний інгредієнт являє собою С35-олефін. Те саме стосується й випадків, коли мова йде про кількісний вміст інгредієнтів у композиції, який є підінтервалом широкого діапазону. При цьому заявлена композиція не описана в знайденому джерелі як спеціально одержана та досліджена й виявляє нові, не відомі для цієї групи властивості. В українських та російських нормативних документах відсутні будь-які вказівки на те, як проводити кваліфікаційну експертизу в подібних випадках, однак такі винаходи дедалі частіше трапляються на практиці та потребують певного уніфікованого підходу.

Водночас у нормативних документах ЄПВ [4] зазначено, що під селективними винаходами мається на увазі вибір індивідуальних елементів, піднаборів або піддіапазонів, які не чітко визначено в межах широкого відомого набору чи діапазону. З цього визначення випливає, що як селективний винахід можна захищати не тільки індивідуальні хімічні сполуки, але й композиції, а також способи. Важливо, щоб вибір такого якісного або кількісного підінтервалу призводив до появи нового технічного результату. Лише за таких умов винахід вважатиметься новим.

Слід також звернути увагу на випадки, коли заявник у формулі винаходу характеризує сполуку чи композицію за допомогою фізико-хімічних характеристик, функціональних ознак або ознак способу їх одержання. Національне законодавство передбачає можливість наведення таких ознак у формулі винаходу, однак інколи заявник, виходячи з комерційних інтересів, за допомогою вказаних характеристик може спробувати замаскувати сутність винаходу та обійти вже видані патенти шляхом зміни форми викладу ознаки.

Наприклад, в об'єкті «еластичне адсорбційне тіло» зазначено два компоненти: термопластичний полімерний матеріал, який має модуль пружності при температурі 23оС понад 10 МПа та коефіцієнт проникності як 100 мкм плівка, який дорівнює понад 1 г/м2д, і пористий адсорбційний матеріал. Наведена характеристика полімерного матеріалу унеможливлює порівняльний аналіз з рівнем техніки, оскільки жоден документ не містить відомостей щодо модуля пружності та коефіцієнта проникності полімерних матеріалів для таких адсорбентів. Однак містить достатньо інформації щодо еластичних адсорбуючих  на основі різних термопластів та пористих адсорбційних матеріалів. Зазвичай у такому випадку експертиза вимушена звернутися до заявника з проханням уточнити ознаку у формулі винаходу для можливості її ідентифікації та порівняльного аналізу рівня техніки, і у випадку наявності такого уточнення винахід дійсно може бути не новим.

Аналогічна ситуація може виникнути й з так званою формою об'єкта «продукт-через-спосіб», коли заявлена сполука охарактеризована ознаками способу її одержання, наприклад «Оцтова кислота, одержана новим способом».

Як вже зазначалося вище, згідно з національним законодавством визначення новизни такого об'єкта буде проводитися з урахуванням усієї сукупності ознак. Таким чином, якщо спосіб одержання оцтової кислоти буде визначено як новий, сама оцтова кислота, одержана цим способом, також буде новою.

Законодавство ЄПВ свідчить про існування іншого підходу під час вирішення цього питання. В Інструкції ЕПВ [4] вказано, що варіант формули винаходу на продукт, охарактеризований ознаками способу одержання, припустимий, тільки якщо сам продукт також задовольняє умови патентоздатності, зокрема, умову «новизна». Об'єкт «оцтова кислота, одержана новим способом», не може вважатися новим, оскільки сам продукт не є новим.

ЄПВ у вирішенні цього питання виходить з того, що первинна структура хімічної сполуки в будь-якому випадку залишається незмінною, а змінюється лише ступінь її визначення, а новизна хімічної сполуки повинна визначатися лише просторовим розміщенням атомів у молекулі. Під час оцінки патентоздатності сполуки, охарактеризованої ознаками способу її одержання по відношенню до  попереднього рівня техніки, необхідно розглядати структуру цієї сполуки та можливий вплив стадій способу її одержання на відмітні структурні характеристики кінцевого продукту. Лише у випадку наявності таких структурних змін винахід вважатиметься новим.

Наприклад, заявляється композиція, що містить компоненти А та В у певному співвідношенні, та додатково охарактеризована ознаками способу її одержання. Аналіз рівня техніки свідчить про те, що композиції аналогічного складу є відомими, але одержані вони механічним перемішуванням компонентів, у результаті чого кінцевим продуктом є звичайна суміш А та В. Заявлена ж сукупність ознак щодо способу одержання даної композиції призводить до хімічної взаємодії вихідних компонентів, і кінцевий продукт матиме іншу структуру. У такому випадку об'єкт «композиція, одержана новим способом» вважається новим.  

Аналогічна ситуація може бути характерною й для різноманітних сплавів, які зазвичай зазнають мікроструктурних змін під час їх одержання.

Наприклад, розглядався [5] на предмет новизни цирконієвий сплав, охарактеризований ознаками способу. У ході розгляду цього винаходу встановлено: ознаки способу, які містяться в незалежному пункті формули винаходу, призводять до певних модифікацій мікроструктури заявленого сплаву, що були ідентифіковані та враховані під час порівняння заявленого об'єкта з рівнем техніки. Об'єкт було визнано новим.

Результати порівняння вітчизняного та зарубіжного досвіду в цій сфері свідчать про те, що деякі з актуальних проблем можна вирішити шляхом вивчення практики та досвіду проведення експертизи в провідних відомствах світу та наступного уніфікування національного законодавства, внесення відповідних змін та доповнень в установчі нормативно-правові документи.

 

Література

 

1.     Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 25.06.2003 р.

2.     Правила розгляду заявки на винахід та заявки на корисну модель №364/6652 від 15.04.2002 р.

3.     Рекомендации по вопросам экспертизы заявок на изобретения и полезные модели / Под ред. Корчагина А.Д. - М.: ИНИЦ Роспатента, 1999. - С. 101-106.

4.     Guidelines for Examination in the European Patent Office, 13.12.2007.

5.     Зеленина Е. В., Мякушева В. Д. Особенности определения патентоспособности объекта изобретения «продукт» на примере композиций. - ОАО ИНИЦ «Патент», 2007.

6.     Кучеренко О. В., Грибан А. П. Патентування «селективних» винаходів як інструмент захисту інтелектуальної власності// Наука та інновації. - 2009. Т. 5. - №2. С. 55 - 60.

 

 

 

Тема винахідництва в музейній експозиції

 

                                              Інтерв'ю підготувала Лариса Демидова

 

У Києві в приміщенні ДП «Український інститут промислової власності» (вул. Глазунова, 1) працює Музей правової охорони інтелектуальної власності, який відкрито до 15-ої річниці державної системи правової охорони інтелектуальної власності 26 січня 2007 року.

 

В експозиції музею реконструйовано історичні передумови створення та основні етапи розвитку в Україні державної системи правової охорони інтелектуальної власності; представлено її структуру, завдання, правові засади, на яких вона ґрунтується; функціонування на сучасному етапі. Про діяльність музею - в інтерв'ю завідувачки музею Антоніни Михайлівни Ферчук.

А.М.: Багато унікальних матеріалів, з якими донедавна можна було ознайомитися лише в архівах, сьогодні можна побачити в музеї. До них відносяться різновиди законодавчих актів та охоронні документи на об'єкти інтелектуальної власності Російської імперії, Української Держави 1918 року, Радянського Союзу, незалежної України. Вони представлені в розділі «З історії винахідництва в Україні». Це також документи часів Російської імперії, - від привілеїв початку ХІХ століття у вигляді царських указів до патентних грамот початку ХХ століття, репрезентованих як гучними іменами, так і давно забутими, або й зовсім невідомими широкому загалу. До речі, у Російській імперії майже 15% привілеїв на винаходи видавалося заявникам, які проживали в Україні.

 

Кор.: Антоніно Михайлівно, звичайно, серед музейних експонатів є такі, що розповідають про винахідників минулого та сучасності, життєвий і творчий шляхи яких пов'язані з Україною. Давайте звернемося до їх особистостей.

 

А.М.: Так, кожний історичний період нашої країни пов'язаний з талановитими винахідниками, про що свідчать матеріали музею. Одним з найстаріших зразків охоронних документів на винаходи є виявлений в архіві Київського магістрату привілей 1817 року, виданий статському раднику Гур'єву на підставі чинного на той час царського маніфесту 1812 року «О привилегиях на разные изобретения и открытия в искусствах и ремеслах». Згідно з цим актом, той, хто першим ввозив до країни невідому раніше технічну новинку, навіть не будучи її винахідником, але купивши в держави за 1500 крб. привілей, отримував право виключного використання протягом 10 років ввезеного приладу або технології. Гур'єв увіз «куб перегінний» для вироблення алкогольних напоїв. Але тут треба нагадати, що подібний, і не гірший, перегінний апарат ще 1811 року був сконструйований та виготовлений знаменитим вченим і громадським діячем із Слобожанщини Василем Каразіним, якого сучасники називали "українським Ломоносовим".

Про успішність винаходу Каразіна свідчать експертні висновки професора Харківського університету О. Стойковича. Однак через недоступність придбання привілею та бажання передати свої винаходи на благо вітчизні В. Каразін свій винахід не привілеював. Життєве кредо В. Каразіна -  в його знаменитому вислові: "Блаженний вже стократно, якщо випадок дав можливість зробити бодай найменше добро люб'язній моїй Україні".

А ось і ще одна цитата з минулого: «Слава Богу! Ще є офіцери в російській армії, які служать лише з однієї честі!». Ці слова вигукнув імператор Олександр І, ознайомившись 1817 року з рапортом генерала артилерії Олександра Засядька (уродженець Полтавської губернії), у якому було подано опис бойових порохових ракет, створених власним коштом . На винахідницькому рахунку О. Засядька - бойові ракети трьох калібрів, пускові ракетні станки, які дозволяли вести залповий вогонь шістьма ракетами, пороховий млин та багато інших винаходів і вдосконалень, які пройшли експертизу, застосовувалися на практиці, але не патентувалися. І В.Каразін, і О.Засядько були дітьми свого часу, зі своїми уявленнями про власну честь і славу Вітчизни, користолюбство і користь для держави. У той же час, держава не турбувалася про пріоритет вітчизняних винаходів, а науково-технічна громадськість імперії майже до кінця ХІХ століття недооцінювала патент як документ, який давав право на охорону об'єктів промислової власності.

Представлені в музейній експозиції матеріали ілюструють і деякі повчальні історії про видатних винахідників минулого.

Показовою з точки зору охорони інтелектуальної власності є винахідницька доля творця методу електричного дугового зварювання Миколи Бенардоса (народився в Херсонській губернії, похований у Фастові), на рахунку якого майже 200 різноманітних винаходів. Винахід «Спосіб з'єднання та роз'єднання металів безпосередньою дією електроструму», розроблений та оприлюднений 1881 року на міжнародній електротехнічній виставці в Парижі, зробив М. Бенардоса всесвітньо відомим. Тільки переконавшись у можливості промислового застосування винаходу, М. Бенардос звернувся до Департаменту торгівлі і мануфактур, щоб отримати привілей на винахід, зареєструвавши його 1885 року. Привілей на цей прилад винахіднику видали 31 грудня 1886 року за № 194. Однак, проводячи всі досліди власним коштом, роблячи значні витрати на оформлення привілеїв, винахідник розорився й не зміг самостійно впровадити винайдений ним прилад у виробництво. Кошти надали ділки, які зуміли укласти контракт з винахідником так, що з 1887 року виключні права на використання винаходу перейшли у власність товариства "Електрогефест", заснованого 1985 року для впровадження однойменного винаходу, а за М. Бенардосом збереглося лише право авторства. Заволодівши патентним правом на винахід, товариство "Електрогефест" торгувало правом його експлуатації та перепродажу. За два роки винахід М. Бенардоса був запатентований у багатьох країнах світу. Саме за цей винахід М. Бенардосу довелося ще боротися, відстоюючи свій пріоритет у суді з М. Славяновим, який 1890 року заявив спосіб «електрична відливка металів», що мав спільні риси з «Електрогефестом», а 1891 року отримав привілей на цей спосіб. Бенардос категорично заявив, що першість у застосуванні електродів в обробці металів належить йому. Оскільки спеціальна комісія фахівців наголосила на повній самостійності кожного винаходу, полеміка продовжувалася в суді. Нікого не задовольнило й рішення суду про рівність прав обох винахідників. Бенардос відстоював свою першість у застосуванні електродів в обробці металів і не визнав вердикт авторитетних експертів щодо самостійності кожного винаходу та судове рішення щодо рівності прав обох винахідників. Навіть втративши патент, М. Бенардос до кінця свого життя працював над удосконаленням "Електрогефеста". Крім царського привілею № 194 1886 року на згаданий апарат, у музеї можна побачити й американський патент 1887 року, де вже поряд з ім'ям М. Бенардоса вказано ім'я його компаньйона С. Ольшевського. Торгівля ліцензіями на апарат, запатентований у багатьох країнах світу, приносила колосальні прибутки, до яких Бенардос уже не мав ніякого відношення. Винахідник жив на пенсію Руського технічного товариства й помер у злиднях.

 

Кор.: Відомо, що й трамвай винайшов уродженець України, але «поїхав» він уперше далеко за її межами...

 

А.М.: Дійсно, не можна не згадати ще одного нашого земляка з Полтавщини Федора Піроцького, артилерійського офіцера, який деякий час служив у Київській фортеці. 1874 року Ф. Піроцький подав клопотання про видачу йому привілею на винахід "застосування електричної тяги на залізниці", продемонструвавши виготовлений ним макет трамвая міському начальству Петербурга. Однак останнє сприйняло винахід як цікаву іграшку, відмовившись вірити в можливість руху вагона по землі. Аргумент - подібного не було не тільки в Російській імперії, але й у всьому світі. Не переконала й демонстрація передачі електричного струму по рейках на дільниці залізниці під Петербургом. 1876 року Піроцький опублікував результати своїх експериментів в "Інженерному журналі", розіславши його всім зацікавленим, зокрема електричним фірмам світу. Стаття потрапила до купця К. Сіменса (він скуповував патенти, а потім отримував замовлення на виготовлення обладнання в тій же Росії), який вивчив усі роботи Піроцького та купив його ідею. 1879 року на Берлінській промисловій виставці запрацювала мала вузькоколійка, по якій з допомогою електровоза рухався поїзд з відкритими вагончиками для прогулянок відвідувачів виставки. З 1880 року між Берліном і Ліхтерфельцем діяла міська електрична дорога, обладнання для якої поставляла фірма "Сіменс і Гальске". Так, перший у світі трамвай, винайдений українцем, почав діяти в Німеччині. А перший електричний трамвай у Російській імперії почав курсувати з 1892 року в Києві.

В експозиції музею представлено також і привілеї невідомих широкому загалу винахідників: Пелагеї Гютль на "машину для стирки белья" (1886 р.), пані Чижевської з м. Олександрія нинішньої Кіровоградської області на "порошок для стирки", киянина Г. Ігнатієва на винахід електричної свічі (1888 р.), львів'янина В. Олевинського на винахід "коловратный двигатель" (1907 р.).

 

Кор.: Антоніно Михайлівно, цікаво, який вигляд мали охоронні документи, які у той час видавалися винахідникам?

А.М.: Привілеї на винаходи в першій половині ХІХ століття видавалися у формі царських указів, які розсилалися по губерніях для виконання на місцях. Тільки з кінця ХІХ століття в імперії з'явилася форма документа з художнім оформленням та заголовком «Патент на привілей». Таким різновидом є виставлений в експозиції охоронний документ, виданий 1902 року винахіднику з Поділля технологу К. Седлячеку на «Спосіб відбирання соку з дифузних батарей». Поряд експонуються листи з цукрових заводів, надіслані автору на підтвердження ефективного впровадження винаходів. В експозиції представлено лист комісарів королеви Великобританії з повідомленням про присвоєння Золотої медалі Лондонської всесвітньої виставки 1873 року директору смілянського цукрового заводу М. Чериковському за винайдений ним плитковий цукор.

Нікого не залишать байдужими унікальні матеріали, виявлені нами в Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України, які наочно ілюструють діяльність відділів винаходів Міністерства торгу й промисловості Української Держави (Гетьманщини) та Міністерства народного господарства Директорії УНР і засвідчують, що відлік функціонування державної системи правової охорони промислової власності в Україні почався 1918 року . Раритетний документ - реєстраційне свідоцтво № 1, видане заявникам 28 червня 1918 року відділом винаходів Міністерства торгу та промисловості Української Держави. Зауважу, що документ виписано на художньому бланку із зображенням державної символіки, під малюнком художник залишив свій підпис: "К. Головченко". За період з 28 червня по 05 жовтня 1918 року вказаним відділом винаходів було видано 80 таких свідоцтв, про що повідомлялося в урядовій газеті «Державний вісник». Також представлено зразок заяви про патентування винаходу, написаної на спеціальному бланку, зразок платіжного документа, що підтверджує сплату заявником установленої суми, яка переводилася на депозит відділу.

 

Кор.: А чи можна по експонатах музею визначити основні напрями і

теми винахідництва, наприклад, у ХХ сторіччі?

 

А.М.: Надзвичайно популярною на початку ХХ століття була авіація. У музеї представлено креслення першого у світі літака, привілей на винахід якого 1881 року був виданий О. Можайському (відомо, що всі розрахунки свого винаходу, виготовлення моделей і досліди з ними винахідник провів у маєтку свого брата на Поділлі), російський привілей 1909 року на літак братів Райт, фото киянина І. Сікорського біля сконструйованих ним аеросаней та його ж американський патент 1935 року на перший гвинтокрил, який авіаконструктор зареєстрував 27 червня 1931 року (копія документа люб'язно надана Державним політехнічним музеєм України). Цікаві документи Ф. Терещенка (онука знаменитого мецената), виявлені в Центральному державному історичному архіві України: охоронні свідоцтва 1914 року, видані Міністерством торгівлі і промисловості Російської імперії, якими засвідчено реєстрацію винаходів - "гнучке крило для аероплана" і "намет-ангар для аероплана", лист відомого свого часу патентного повіреного Осовського, який займався реєстрацією названих винаходів.

 

Кор.: Безумовно, багато змін у справі охорони інтелктуальної власності відбулося в радянські часи.

 

А.М.: Радянський період розділу відкриває «Положення про винаходи», підписане головою Раднаркому РРСФР В. Леніним 30 червня 1918 року. Положення відміняло всі царські привілеї і запроваджувало єдину форму охорони винаходів та вдосконалень - авторське свідоцтво, а винаходи оголошувалися власністю держави, за винахідником залишалося право на авторство.

Та 1924 року у відповідності до нової економічної політики радянська влада змушена була змінити правила та ввести патент, що наочно підтверджується Постановою ЦВК та РНК СРСР від 12.09.24. «Про введення в дію постанови «Про патенти на винаходи». В експозиції можна ознайомитись з патентом СРСР № 1, виданим 15 вересня 1924 року винахідникам А. і К. Настюковим на винахід «Піч для безперервного отримання сірчаного натрію», із зразком патентної грамоти СРСР, введеної 1924 року, та заявочним свідоцтвом цього ж періоду. Експонується лист Комітету в справах винаходів СРСР, надісланий 1927 року професору Ю. Ланге, засновнику й першому голові Української асоціації винахідників (на його рахунку понад 20 винаходів, деякий час він працював у Київському політехнічному інституті, а в останні роки життя - у Харківському технологічному інституті).

1931 року виходить Закон СРСР «Про винаходи та технічні удосконалення», яким знову вводяться авторські свідоцтва. У контексті нового законодавства представлено в експозиції авторські свідоцтва 1934 року О. Антонова. Документи цікаві і як різновид колекції охоронних документів музею, і з погляду на масштаб особистості, якій вони належали. Поряд з вказаними охоронними документами розміщено різновид облігації для винахідників «Естафета ідей», запровадженої на підприємствах. Вона надавала право брати участь у розіграші дефіцитних на той час товарів. У ситуації, коли винаходи переходили у власність держави за невелику винагороду автору, керівництво підприємств змушене було використовувати додаткові форми заохочення винахідників і раціоналізаторів. Зразком такої форми заохочення є згаданий експонат, а також яскравий агітплакат 1929 року «Изобретай» з написом «Дорогу рабочей смекалке», на якому зображено робітника з винаходом і кресленнями до нього.

Колекцію охоронних документів радянського періоду представляють також зразки авторських свідоцтв СРСР 1950 - 1980-х років. Серед них виокремлюється ще один дуже цікавий за формою і змістом експонат - «Удостоверение о регистрации» Комітету в справах винаходів і відкриттів СРСР, видане 1963 року на винахід «Керована машина широкого призначення» групі київських учених, очолюваної академіком В. Глушковим та к.т.н. Б. Малиновським (нині чл. кор. НАНУ). Саме з люб'язного дозволу Бориса Миколайовича ми маємо можливість демонструвати цей унікальний документ.

 

Кор.: Зрозуміло, що розглядаючи історичні етапи розвитку вітчизняної сфери інтелектуальної власності, ми не можемо оминути сучасність. Наступний експозиційний розділ - «Становлення та розвиток державної системи правової охорони інтелектуальної власності незалежної України (1991 -2000 рр.)». Про що розповідають його експонати?

 

А.М.: Вони продовжують тему охорони промислової власності та, зокрема, винаходів. Історичними вже стали такі документи як постанова Президії Верховної Ради України від 02 грудня 1991 року щодо створення в Україні державних структур з питань охорони промислової власності та постанови Кабінету Міністрів України про створення Державного патентного відомства України (ДПВУ) та Державного агентства України з авторських та суміжних прав (ДАУАСП). 25 грудня 1992 року в урочистій обстановці винахідникам вручено перші десять патентів України. У вітрині поряд з патентом України № 1 та листом Державного патентного відомства України Президенту України про вручення перших патентів України розміщено зразки перших охоронних документів на інші об'єкти промислової власності.

У наступних вітринах - матеріали про створення та розвиток в Україні державного експертного органу - Науково-дослідного центру патентної експертизи та діяльність ДПВУ, на базі яких 2000 року було створено ДП «Український інститут промислової власності». У розділі багато інших цікавих історичних матеріалів, які розповідають не тільки про те, як відбувалося становлення системи, а й про тих, хто її створював.

Завершується розділ оглядом матеріалів, які ілюструють процес реорганізації державної системи правової охорони інтелектуальної власності та створення 2000 року урядового органу - Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України.

Кор.: На сучасному етапі розвитку суспільства відбувається інтеграція нашої країни у всесвітні та міжнародні організації. Тому актуальним є розділ «Україна в системі правової охорони інтелектуальної власності світу».

А.М.: Безумовно. Композиційний центр цього розділу - карта світу, на якій прапорцями позначено країни, з якими співпрацює Україна з питань охорони інтелектуальної власності та обмінюється патентною інформацією. Розміщено також комплекс матеріалів, які представляють Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ). Зокрема, - фото про візит 2002 року в Україну Генерального директора ВОІВ Каміла Ідріса та присвоєння йому звання Почесного доктора НТУ «Київський політехнічний інститут», сертифікат про проходження курсу дистанційного навчання у Всесвітній академії інтелектуальної власності (як зразок). Такі ж документи нині мають понад 100 співробітників Українського інституту промислової власності.

В експозиції представлена також структура державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні: Державний департамент інтелектуальної власності та його структурні підрозділи: державні підприємства «Український інститут промислової власності» з філією «Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг», «Українське агентство з авторських та суміжних прав» та «Інтелзахист».

Громадські організації представлені Всеукраїнською асоціацією патентних повірених, Українською групою Міжнародної асоціації з охорони інтелектуальної власності, Українською асоціацією власників товарних знаків та благодійним фондом «Майбутнє нації», який об'єднав лікарів-винахідників у галузі онкології.

У названому розділі експонуються також сувеніри патентних установ різних країн світу. У музеї можна ознайомитись з різноманітними нагородами, які отримав Державний департамент інтелектуальної власності та Український інститут промислової власності. Це пам'ятні медалі та дипломи Міжнародного салону винаходів «Новий час», медалі Міжнародної академії авторів наукових відкриттів та винаходів «За заслуги у справі винахідництва», якими нагороджено голову Держдепартаменту Миколу Паладія. Також експонується Золота медаль І Європейської виставки творчості та інновацій у м. Ясси (Румунія), якою журі виставки нагородило Український інститут промислової власності за плідну роботу з підтримки винахідників та розвиток міжнародної науково-технічної співпраці (виставка проходила 7 - 9 травня 2009 року в рамках «Року творчості та інновацій у Європі»).

Завершує експозицію музею фоторепортаж про святкування Дня винахідника і раціоналізатора, який урочисто відзначається в Україні з 1994 року. Фотографії доповнюють патенти останнього зразка (затвердженого 2006 року), вручені винахідникам в урочистій обстановці святкування Дня винахідника і раціоналізатора у вересні 2006 року, та дипломи до Золотої медалі ВОІВ, вручені кращим винахідникам України. В окремих вітринах експозиції виставлені вітальні адреси керівників держави винахідникам України та працівникам сфери охорони інтелектуальної власності.

Цікавим експонатом стала Книга почесних гостей музею, які ознайомилися з його експозицією протягом 2007 - 2009 років. Свої відгуки в книзі залишили представники Європейського патентного відомства Ніна Формбі та Жерар Жіру, голова авторсько-правового союзу Центральної та східної Європи Міхалі Фічор, юридичний радник ВОІВ С. Зотін, народні депутати України С. Давимука та В. Курило, президент Академії педагогічних наук України В. Кремень, співачка Руслана та багато інших VIP-гостей музею.

 

В інтерв'ю йшлося про першу чергу експозиції Музею правової охорони інтелектуальної власності. Дослідницька та збиральницька роботи, за результатами яких постійно поповнюються вже існуючі розділи експозиції та створюються нові, тривають й надалі.

 

 

 

Цифрові бібліотеки як ознака ХХІ століття

 

Кочеткова А.В.,

начальник відділення патентно-інформаційного забезпечення Державного підприємства

"Український інститут промислової власності"

 

"Якщо стара книгозбірня була джерелом, до якого йшли всі спраглі знань, то нова - це водогін, що розносить живильну вологу по домівках" - саме такий епіграф відкриває сторінку "Електронні бібліотеки" веб-порталу Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського (http://www.nbuv.gov.ua). Одразу виникає думка, що ці слова сказано у ХХІ столітті, коли у світі розпочався й активно продовжується процес створення цифрових бібліотек, величезні інформаційні ресурси яких доступні через Інтернет. Та ці слова належать Мелвілу Д‘юї (1851-1931) - одному з найвидатніших бібліотечних діячів США, фундатору першої бібліотечної школи (1884р.), одному із засновників і президентові Американської бібліотечної асоціації (з 1890р.), автору Універсальної десяткової класифікації (1876р.), засновнику першого американського бібліотечного журналу "Library Journal", який, до речі, виходить й нині. Звичайно, не можна стверджувати, що М. Д‘юї був провидцем. Але він був одним з перших, хто ініціював широке обговорення перспектив розвитку, стратегії й тактики бібліотечної справи, наголошував на необхідності стандартизації та уніфікації бібліотечних процесів і обладнання, був прихильником міжнародного бібліотечного співробітництва. Його слова засвідчили впевненість фахівця у необхідності перманентної трансформації соціальної місії та функцій бібліотек відповідно до прогресивних змін у суспільстві.

У другій половині ХХ-го століття інформаційна революція і, як наслідок, виникнення інформаційного суспільства та його наступної фази - суспільства, що ґрунтується на знаннях, починають кардинально змінювати не лише світову й національні економіки, а й життя людей та спосіб влаштування сучасного світу. Термін "інформаційне суспільство", введений у науковий обіг на початку 60-х років минулого століття, фіксує одну з найважливіших характеристик об‘єднаного інформаційною мережею суспільства. Виникнення та розвиток Інтернету - безпрецедентного каналу комунікації і розповсюдження інформації - сприяли зняттю національних бар‘єрів і кордонів у доступі до інформації. Новий історичний етап розвитку суспільства у 80-90-х роках ХХ століття, глобальна інформатизація суспільства стали причиною трансформації традиційних інформаційних технологій та ресурсів, Інтернет та інша цифрова інформація стали вагомою невід‘ємною частиною світової спільноти. Суспільний прогрес став визначатися процесом накопичення знань. І один з логічних наслідків цього - початок процесу створення цифрових бібліотек, основним завданням яких стала інтеграція інформаційних ресурсів та ефективна навігація в них.

Нині не існує стандартованих дефініцій терміна "цифрова бібліотека". Тривалий час паралельно використовувалися терміни "віртуальна", "електронна", "комп‘ютерна", "он-лайнова" та "цифрова бібліотека", які й сьогодні часто вважаються синонімами. Аналіз еволюції професійної термінології в цій сфері свідчить, що переважна більшість українських і російських спеціалістів використовують термін "електронна бібліотека", а західні спеціалісти - "цифрова бібліотека", при цьому кожна група фахівців наводить низку переконливих аргументів на користь свого лексично-термінологічного вибору. Узагальнюючи різноманітні визначення спрощено можна сказати, що "цифрова бібліотека" - це бібліотека, в якій уся інформація зберігається в оцифрованому вигляді, а наявність документів на традиційних носіях не передбачається. Таким чином, "цифрова бібліотека" - це інтегрована інформаційна система, яка дозволяє створювати, надійно зберігати та ефективно використовувати в процесі бібліотечно-інформаційного обслуговування різнорідні електронні інформаційні ресурси, які локалізовані в самій системі та доступні через мережу Інтернет. Переваги цифрових бібліотек у порівнянні з традиційними очевидні: доступність (як правило - на безоплатній основі) широкому колу користувачів, необмежений термін зберігання величезних масивів документів, переведених у електронну форму, висока інтегрованість інформаційного змісту з інструментами високошвидкісного пошуку.

 

1.     Цифрові бібліотеки в зарубіжних країнах

 

«Как только человек изобрел письменность,

      у него тут же возникла потребность в складировании написанного,

и история библиотек - это история цивилизации».

 Чистяков О.О. Шелест страниц как шелест веков//http://ocls.kyivlibs.org.ua.

 

Найдревнішу (5000 років) з відомих бібліотек було знайдено археологами на території колишньої Месопотамії (сучасний Ірак). А першу книгу надруковано в Китаї у 868р. в одному примірнику. У 1440-х роках у Німеччині Іоганн Гутенберг створив перший прес для друку книг. І саме завдяки цьому винаходу з 1500 року в Європі книги почали друкуватися тисячними накладами. За висновками фахівців протягом двох тисячоліть людство створило понад 30 мільйонів книг, кількість інших друкованих джерел інформації підрахувати просто неможливо.

У розвинених країнах інформація є найважливішим об‘єктом виробничої діяльності та споживання, оскільки значно впливає на напрями й результати прогресу в науковій, технічній, культурній та інших сферах життя цих країн. Тому інформація стала одним з найзначніших ресурсів суспільства та розглядається на державному рівні як стратегічний ресурс. Збереження, розвиток і раціональне використання цього стратегічного ресурсу має велике значення для кожного суспільства та держави. При цьому гігантські обсяги вже накопиченої інформації (у т.ч. в Інтернеті) і постійне їх зростання створюють суттєві проблеми щодо ефективного використання (за даними британської компанії Netcraft загальна кількість сайтів у світі перевищила 100 млн).

Це призвело до необхідності пошуку нових підходів та рішень проблем створення сховищ інформаційних ресурсів, їх організації, засобів і способів доступу до них користувачів. В узагальненому вигляді такі підходи стали трактуватися як створення цифрових або електронних бібліотек. Перші кроки зі створення цифрових бібліотек було зроблено у США на початку 1980-х років, у Великобританії - на початку 1990-х рр. У 1992 році на конференції Національного наукового фонду США введено в обіг поняття "цифрова бібліотека" (ЦБ) у сучасному контексті. На початку 1990-х років у США та країнах Європи почали активно розроблюватися програми розвитку ЦБ, а в 1995 році Європейська комісія включила створення цифрових бібліотек до числа пріоритетних завдань. Створення цифрових (електронних) бібліотек є на сьогодні одним з магістральних напрямів розвитку світової інформаційної сфери та однією з найважливіших складових інформаційного суспільства. Цифрові бібліотеки є об‘єктом пильної уваги ЮНЕСКО, Європейського Союзу, Всесвітнього саміту з інформаційного суспільства та інших авторитетних міжнародних організацій. Як правило, уряди зарубіжних країн, відповідні міністерства та організації надають підтримку, в т.ч. фінансову, сприяють розробці та реалізації спеціальних програм зі створення цифрових бібліотек, фондів електронних видань. На сьогодні йде активний процес створення національних, галузевих і відомчих цифрових бібліотек. Значна кількість країн уже реалізувала або здійснює реалізацію певних етапів проектів створення цифрових бібліотек різноманітної тематичної направленості. Необхідно відзначити, що реалізація таких проектів потребує не тільки високого рівня стратегічно-організаційного супроводження, але й неймовірно великих капіталовкладень. Так, наприкінці минулого сторіччя Бібліотека Конгресу США розпочала реалізацію національної програми створення "Національної електронної бібліотеки". Витрати на цей проект складали: 1994 рік - 13 млн. доларів США (пожертви); 1995-1999 роки - 15 млн. доларів США (виділено Конгресом США); 1994-2000 роки - 45 млн. доларів США (спонсорська допомога). Загальна державна фінансова підтримка проектів створення цифрових бібліотек у США складає понад 800 млн. доларів США. На оцифровку 10% фондів за останні 12 років витрачено 198 млн. доларів США.

Одну з перших цифрових бібліотек створено в 1993 році Британською бібліотекою. Ще раніше - у 1989 році -  засновано Японську національну електронну бібліотеку, загальна вартість якої оцінювалася у 500 млн. доларів США. Нині в Японії ведуться роботи з реалізації проекту "Електронні бібліотеки ХХІ сторіччя". Починаючи з 1995 року оцифровка бібліотечних фондів стрімко почалася і в Німеччині, де протягом 6 років діяв проект німецьких електронних бібліотек, заснований на співробітництві з університетами, видавництвами, інформаційними центрами, науковими товариствами, академічними та науковими бібліотеками. Загалом державна фінансова підтримка проектів створення цифрових бібліотек у Німеччині складала понад 60 млн. DM, а починаючи з 2008 року Німецьке дослідницьке товариство щороку надає від 10 до 20 млн. євро для цифрової обробки фондів наукових бібліотек. У Національній бібліотеці Франції (НБФ) ще з 1995 року проводяться роботи з оцифровки фондів - приблизно 150 тис. документів щорічно. На переведення в 2006 році у цифровий формат 80 тис. текстових документів НБФ було витрачено 80 тис. євро.

Реалізуються проекти створення ЦБ і в інших країнах. Уряди більшості європейських країн, США та Канади визначають створення й подальше формування цифрових бібліотек як стратегічно важливе завдання для підвищення якості та доступності освіти.

Координація діяльності країн-членів ЄС з оцифровки культурного та наукового надбання розпочалася у 2000 році. Було схвалено стратегію розвитку інформаційного суспільства в Європі, яка отримала назву "i2010 - Європейське інформаційне суспільство для росту та зайнятості". Однією з основних цілей стратегії визначено побудову єдиного європейського інформаційного простору, де пануючою складовою має стати Європейська цифрова бібліотека (ЄЦБ). Майже неможливо оцінити вартість усіх робіт зі створення ЄЦБ - бюджет тільки однієї з програм eContentplus (2005-2008), спрямованої на виробництво європейського цифрового контенту, склав 149 млн. євро. В результаті проведених робіт у листопаді 2008 року в Європі відкрито прототип гігантської електронної бібліотеки Europeana "Європейська цифрова бібліотека", яка почала працювати в тестовому режимі. Річний бюджет бібліотеки складає 2,5 млн. євро. За прогнозами до 2010 року ЄЦБ вийде на проектну потужність, і її користувачам будуть доступні вже 6-10 млн. книг та інших документів, На їх оцифровування буде витрачено понад 200 млн. євро.

21 квітня 2009 року відбулося відкриття порталу Всесвітньої цифрової бібліотеки (ВЦБ), проект створення якої було започатковано в 1995 році. ЇЇ головна мета - забезпечити доступ до унікальних творів культури та архівів усього світу. Підтримку зазначеній ініціативі надають ЮНЕСКО, Міжнародна асоціація бібліотечних федерацій та компанія Google. При цьому неодноразово відзначалося, що ВЦБ цілком і повністю фінансується на приватні кошти, а одним з інвесторів є компанія Google, яка вже внесла в цей проект 3 млн. доларів США.

Росія розпочала формування електронних бібліотек понад 10 років тому. Певна кількість проектів, пов‘язаних зі створенням конкретних електронних ресурсів та забезпеченням доступу до них, зокрема через Інтернет, виконуються на міжвідомчому рівні з 1995 року та підтримуються низкою державних науково-технічних програм. У 1999 році було започатковано 5-ти річну Міжвідомчу програму "Электронные библиотеки России», в рамках якої у 2000 році розроблено концептуальний проект "Электронные библиотеки России» ("ЭБР"), створено органи управління Програмою, підготовлено організаційну документацію, розроблено основи фінансово-економічного супроводження Програми та основні принципи побудови й функціонування "ЭБР", налагоджено міжнародне співробітництво. Річний бюджет програми визначено в обсязі ~ 200 млн. руб. (у 2000 році складало приблизно 6,2 млн. доларів США). Нині у російському сегменті Інтернету представлено вже понад 2000 веб-сайтів та окремих колекцій, які є електронними бібліотеками.

Проводяться роботи зі створення цифрових бібліотек і в інших країнах СНД. На міждержавному рівні створено та функціонує "Международная ассоциация пользователей и разработчиков электронных библиотек и новых информационных технологий". ЇЇ засновниками є Державна публічна науково-технічна бібліотека Росії, Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського та АТ "Республіканська науково-технічна бібліотека" Казахстану.

 

 2. Цифрові бібліотеки в Україні

У 90-х роках минулого століття в Україні розпочалося активне формування електронних ресурсів та електронних бібліотек. Цьому сприяли світові тенденції та процес інформатизації нашого суспільства. Процес продовжився прийняттям Закону України від 04.02.98р. № 74/98-ВР "Про національну програму інформатизації" та Указу Президента України від 21.07.97р. № 663/97 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17.06.97р. "Про невідкладні заходи щодо впровадження системи здійснення державної інформаційної політики та удосконалення державного регулювання інформаційних відносин". Уряд України визначив пріоритети щодо розвитку інформаційного суспільства, забезпечивши ухвалення відповідних документів: Указ Президента України від 22.03.2000р. № 490/2000 „Про невідкладні заходи щодо розвитку бібліотек України", Указ Президента України від 31.07.2000р. № 928/2000 "Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні", Розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.05.03р. № 259-р. "Про затвердження Концепції формування системи національних електронних інформаційних ресурсів", Розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.12.03р. № 828-р. "Про затвердження заходів і реалізації Концепції формування системи національних електронних інформаційних ресурсів", Указ Президента України № 1497/2005 від 20.10.05р. "Про першочергові завдання щодо впровадження новітніх технологій", Постанова Верховної Ради України від 01.12.05р. № 3175-IV "Про Рекомендації парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні", Закон України від 09.01.07р. № 537-V „Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 - 2015 роки", Указ Президента України № 444/2008 від 16.05.08р. "Про додаткові заходи щодо забезпечення розвитку наукової сфери", інші нормативно-правові акти. Указом Президента України „Про невідкладні заходи щодо розвитку бібліотек України" доручено "вжити заходів щодо створення національної системи електронного інформаційно-бібліотечного ресурсу", а в Рекомендаціях парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні наголошено на необхідності "активізувати роботи зі створення загальнодоступних національних електронних інформаційних ресурсів, зокрема науково-технічної та економічної інформації в електронній формі...".

В Україні роботи щодо створення цифрових бібліотек (або оцифровки окремих розділів бібліотечних фондів крупних бібліотек) проводяться, в основному, на відомчому (галузевому) рівні. При цьому неодноразово відзначалося, що в Україні спроби реалізації проектів створення електронних бібліотек не носять загальносистемного характеру й тому, більшою частиною, не відповідають потребам сучасного цифрового суспільства. Відсутня централізована взаємодія та належна координація таких робіт. Не вирішено завдання правового, методичного, технологічного, організаційного та фінансового характеру, що є вкрай необхідним для реалізації проектів створення цифрових бібліотек в Україні. Однак, незважаючи на це, створення цифрових бібліотек відбувається. Наприклад: масиви нормативно-законодавчих актів України розміщені у відповідних розділах Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади, веб-порталах Верховної Ради України, певних міністерств, відомств та установ, фактично є електронними бібліотеками. Роботи з оцифровки своїх фондів проводять фактично всі великі бібліотеки України. Значна кількість бібліотек, у першу чергу - Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського, Національна парламентська бібліотека України, Державна науково-технічна бібліотека України, Національна наукова медична бібліотека України, бібліотеки вищих навчальних закладів, на своїх веб-сайтах надають доступ до власних електронних каталогів та фондів, наводять активовані посилання на значний перелік електронних бібліотек України, Росії та інших країн. В Україні регулярно проводяться конференції та семінари, присвячені створенню та функціонуванню електронних бібліотек.

Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського (НБУВ) - найбільша бібліотека України та головний науково-інформаційний центр держави, яка входить до числа десяти найбільших національних бібліотек світу - ще в 80-90-х роках минулого століття започаткувала проведення комплексу теоретичних (науково-дослідних) і практичних робіт, тематика яких була безпосередньо пов‘язана з обробкою, зберіганням та використанням величезних обсягів електронної інформації, науково-теоретичними основами створення електронних бібліотек. НБУВ з 1994 року поповнює електронний каталог, з 1998 року - загальнодержавну реферативну базу даних "Україніка наукова", здійснює цілеспрямоване комплектування своїх фондів електронними документами. Серед корпоративних проектів НБУВ: "Наукова електронна бібліотека України" (з 1998р.); Портал "Наукова періодика України" (з 2006 р.); "Система наукових електронних видань України "Бібліотека - суспільству"(з 2003р.). Інтернет-портал бібліотеки щодня відвідує 15-20 тисяч користувачів.

 Найбільш активно відбувається процес створення цифрових (електронних) бібліотек в освітянській галузі, зокрема в межах реалізації Державної програми "Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці" на 2006-2010 роки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.05р. № 1153. У ній серед основних завдань визначено "розширення мережі електронних бібліотек навчальних закладів та наукових установ". У цій сфері створено електронні бібліотеки законодавчих та нормативних актів, бібліотеки наукової та академічної інформації, бібліотеки для учнів і студентів, ведеться робота над новими проектами. Значна кількість університетів та академій розгорнули проекти створення власних цифрових бібліотек.

У травні 2008року Міністерство культури і туризму України повідомило про те, що розпочала роботу тестова версія Депозитарію електронних документів і видань. Програмне забезпечення є результатом виконання завдання (проекту) Національної програми інформатизації "Створення національної системи електронного інформаційно-бібліотечного ресурсу "Електронна бібліотека".

 Указом Президента України від 01.12.08р. № 1121/2008 "Про присудження Державних премій України в галузі науки і техніки 2008 року" групі фахівців, серед яких і два представника НБУВ, присуджено премію за роботу "Фізичні методи і комп‘ютерні засоби реєстрації, зберігання і використання великих обсягів інформації", які забезпечують вирішення значних проблем оцифровки бібліотечних фондів. У рефераті цієї роботи, який є додатком до Витягу з названого Указу, зокрема, зазначено: "Станом на 2007 рік обсяги технічної інформації подвоюються кожні 2 роки, а на 2010 рік подвоєння складатиме вже 72 години...". Це ще один вагомий аргумент на користь невідкладності розгляду та вирішення на державному рівні проблеми створення електронних ресурсів та електронних бібліотек, забезпечення загально-системного підходу, визначення шляхів централізованої взаємодії та координації цих робіт.

 Всеукраїнський день бібліотек, який щорічно відзначається 30 вересня, цього року став приводом не лише для святкування, але й нагодою для обговорення на відкритому розширеному засіданні Кабінету Міністрів України проблем розвитку бібліотечної справи в державі та шляхів їх розв‘язання. Уряд розглянув і підтримав проекти 7 ключових нормативно-правових актів, покликаних піднести розвиток бібліотечної справи на новий рівень, зокрема проект плану заходів щодо розвитку бібліотечної справи в Україні. На виконання цих рішень 2 жовтня 2009 року проведено нараду "Про стан інформатизації бібліотечної справи в Україні", на якій було прийнято рішення "розробити і в установленому порядку затвердити Державну цільову програму інформатизації "Національна електронна бібліотека України "Бібліотека-ХХІ" як складову частину Національної програми інформатизації України". У жовтні цього року оприлюднено проект Концепції Державної цільової науково-технічної програми створення Національної електронної бібліотеки України "Бібліотека-ХХІ". У проекті, зокрема, наведено таку статистику: "... середня кількість комп‘ютерів на одну публічну бібліотеку по країні становить 0,3; доступ до Інтернету надають читачам 2,5 відсотки від загальної кількості публічних бібліотек, а власний сайт мають 0,8 відсотка таких бібліотек. Для порівняння у 2007 році у США 99,7 відсотків публічних бібліотек надавали громадянам доступ до Інтернету".

У Концепції зазначено: "Фінансування Програми планується здійснювати протягом п‘яти років, починаючи з 2011 року, виходячи з реальних можливостей державного бюджету на кожний рік".

 

 3. Цифрові бібліотеки у світовій системі інтелектуальної власності

 

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), регіональні та національні відомства інтелектуальної (промислової) власності ще на початкових етапах свого функціонування створювали, як правило, у складі відомств спеціальні бібліотеки. У них зберігалася опублікована національна патентна документація. Протягом тривалого часу такі публікації здійснювалися виключно на паперових носіях. З розвитком інформаційних технологій змінювалися носії, на яких відомства публікували інформацію: на початку 90-х років минулого століття паперові носії поступово почали замінятися оптичними дисками (CD-RОM, DVD), а наприкінці ХХ століття розпочалася ера Інтернету. Саме з цією тенденцією пов‘язане широке розгортання у світовій системі інтелектуальної власності робіт зі створення цифрових бібліотек. У 1998 році в рамках Постійного Комітету ВОІВ з інформаційних технологій (ПКІТ) ініційовано Проект створення цифрових бібліотек інтелектуальної власності, зокрема Цифрової бібліотеки інтелектуальної власності (ЦБІВ) ВОІВ. Відзначалося, що цифрові бібліотеки мають значно спростити процес забезпечення доступу до актуальних і повних колекцій даних з промислової власності, які створено іншими відомствами. Нині такі цифрові бібліотеки є сучасною альтернативою традиційним патентним бібліотекам з паперовими колекціями та колекціями на оптичних дисках. Ще 10 років тому ВОІВ започаткувала роботи з розробки стандартів для цифрових бібліотек. Протягом 1997-2003 років у межах ПКІТ та його спеціальних Робочих груп вироблено принципи, вимоги та рекомендації, які закладено в основу побудови глобальної ЦБІВ та цифрових бібліотек відомств держав-членів ВОІВ. Суть цих рекомендацій - забезпечення незмінності ідентифікації даних і програмно-логічна сумісність між ЦБІВ й усіма цифровими бібліотеками відомств промислової власності. ВОІВ сприяла розробці добровільно прийнятих принципів і стандартів сумісності ЦБІВ, встановлених державами-членами ВОІВ. При цьому відзначалося, що склад та обсяг документів, включених до ЦБІВ, кожне відомство визначає самостійно залежно від технічного оснащення, матеріальних і людських ресурсів.

На сьогодні в світовій системі інтелектуальної власності функціонує значна кількість цифрових бібліотек а також активно проводяться роботи з їх створення. Так, ЦБІВ ВОІВ забезпечує доступ до різноманітних даних з інтелектуальної власності, які на сьогодні зберігає ВОІВ: публікації в межах Мадридської системи, системи РСТ, інших документів. БД, включені до ЦБІВ ВОІВ, регулярно оновлюються: деякі - щоденно, інші - щотижня або щомісяця. Доступ до ЦБІВ ВОІВ надається на безоплатній основі. При цьому, з огляду на вимоги часу та потреби суспільства в патентній документації, частково змінюються концептуальні підходи до формування електронних ресурсів відомств, зокрема цифрових бібліотек. Так, у 2009 році ВОІВ повідомила про нові ініціативи в галузі патентної інформації та заходи в межах співробітництва з державами-членами, які покликані стимулювати використання й розповсюдження патентної інформації, а саме - включення у 2009 році до ЦБІВ ВОІВ (у рамках послуги PATENTSCOPE® - однієї з найбільш популярних безкоштовних патентно-пошукових систем, доступних через Інтернет) національних патентних колекцій. Деякі відомства вже створили власні цифрові бібліотеки, інші працюють над проектами їх створення. Одна з найбільших на сьогодні спеціалізованих цифрових бібліотек світу - Цифрова бібліотека промислової власності, яка створена Патентним відомством Японії у 1999 році - налічує 40 млн. документів (10 терабайтів). Враховуючи ініціативи ВОІВ, деякі відомства прийняли рішення стосовно розширення (на противагу розробленій у попередні роки концепцієї  ВОІВ стосовно наявності в цифрових бібліотеках тільки національної патентної документації) складу своїх цифрових бібліотек, включаючи до них, за наявності відповідного дозволу, електронні версії зарубіжної патентної документації з метою спрощення доступу до неї заявників, науково-дослідних співробітників національних підприємств тощо. Приєдналася до цього процесу й Україна. У серпні 2009 року на веб-порталі Державного департаменту інтелектуальної власності (Держдепартамент) та веб-сайті Державного підприємства "Український інститут промислової власності" (ДП "УІПВ") розпочала функціонувати створена ДП "УІПВ" тестова версія бібліографічно-реферативної БД "Винаходи зарубіжних країн".

Як вже зазначалося, в останні роки у світі активізувалася діяльність зі створення цифрових бібліотек різнопланової тематичної направленості, в тому числі - цифрових бібліотек відомств промислової власності, основна мета яких - забезпечення доступу до накопичених упорядкованих електронних патентно-інформаційних ресурсів з використанням спеціалізованих пошукових систем.

Враховуючи світові тенденції трансформації інформаційних ресурсів і стрімкий розвиток інформаційних технологій, Колегія Держдепартаменту в листопаді 2008 року  ухвалила відповідне рішення, яке відобразилося в наказі Держдепартаменту від 11.11.08р. № 249 "Про створення цифрової патентної бібліотеки". На виконання зазначеного наказу та відповідного Розпорядження ДП "УІПВ" "Про розробку Концепції створення в Україні цифрової патентної бібліотеки (ЦПБ)" створено спеціальну Робочу Групу для проведення відповідних досліджень в І-му кварталі 2009 року. За їх результатами підготовлено відповідну Аналітичну довідку, затверджену головою Держдепартаменту в травні 2009 року.

У результаті вивчення основних тенденцій і світового досвіду щодо створення та функціонування цифрових бібліотек визначено основні чинники, які зумовлюють доцільність створення ЦПБ в Україні, серед яких, зокрема:

1. Формування на державному рівні певних правових засад побудови інформаційного суспільства - прийняття ряду законодавчих та нормативно-правових актів, а також здійснення відповідних заходів, які мають забезпечувати, зокрема, доступ до мережі Інтернет як обов'язкової умови для прискорення економічного та соціального розвитку України.

2. Тенденції публікації патентної інформації у світовій системі інтелектуальної власності, які характеризуються поступовим припиненням за останні 3-5 років відомствами значної кількості зарубіжних країн випуску офіційних видань не тільки на паперових, а й на електронних носіях, внаслідок чого доступ до них забезпечується виключно через веб-сайти відомств на безоплатній основі. У найближчому майбутньому традиційний міжнародний обмін патентною документацією буде поступово припинятися, оскільки доступ до патентної документації не тільки провідних країн світу, а й переважної більшості інших країн буде здійснюватись через веб-сайти відомств на безоплатній основі. Таким чином, Інтернет стане єдиним засобом доступу до зарубіжної патентної інформації.

3. Нагальність розробки та реалізації (в межах повноважень) Держдепартаментом та ДП "УІПВ" ряду заходів, спрямованих на виконання положень законодавчих та нормативно-правових актів, що стосуються побудови інформаційного суспільства, в частині розвитку галузевих інформаційних систем, мереж та загальнодоступних електронних інформаційних ресурсів; розвитку інформаційної інфраструктури та її інтеграції із світовою інфраструктурою, зокрема Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо забезпечення розвитку наукової сфери" (п.3, підпункт 5): "вжити заходів щодо розвитку загальнодержавної системи науково-технічної та патентної інформації, розширення з цією метою можливостей надання інформаційних послуг у зазначеній сфері".

4. ЦПБ:

 - новий засіб та форма організації електронних патентно-інформаційних масивів, доступних через Інтернет, і надання інформаційних послуг максимально широкому колу користувачів на якісно новому рівні у межах стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні, що сприятиме ефективному використанню цих ресурсів для розвитку вітчизняної науки й техніки;

- сучасний Інтернет-базис для удосконалення діяльності регіональних центрів науково-технічної та економічної інформації щодо надання інформаційних і консультаційних послуг з питань інтелектуальної власності відповідно до загальновизнаної міжнародної практики.

Нині продовжується формування принципів розробки Концепції створення в Україні ЦПБ, аналіз концептуальних рішень щодо загальної структури ЦПБ та структур окремих її складових. З огляду на актуальність формування в Україні національних електронних інформаційних ресурсів є вагомі підстави стверджувати, що започаткований комплекс робіт зі створення ЦПБ відповідає основним державним стратегічним цілям і принципам у цій сфері та набуває особливої актуальності в межах побудови інформаційного суспільства в Україні.

 

 

ЦПБ_2009_Статья_сокр.

 

 

                                 ЗАПИТАННЯ - ВІДПОВІДІ

 

Інформація : з сайту   http://patent.km.ua/ukr/articles,

                             журналу  «Інтелектуальна власність»

 

                        Знак для товарів та послуг

 

Щодо надання дозволу на використання знака іншій особі

 

Відповідає: Ярослав Ващук, патентний повірений України, представник у справах інтелектуальної власності;

 

Питання:

Скажіть, будь-ласка, як поступити в ситуації, якщо власником Свідоцтва на знаки для товарів для послуг є фізична особа, він же зареєстрований СПД ФОП. У його патенті є такі види діяльності: діяльність у сфері бухгалтерського обліку, дослідження кон'юнктури ринку та вивчення суспільної думки, консультації з питань комерційної діяльності та управління. Зараз потрібно на підставі ліцензійного договору надати дозвіл на використання товарного знака іншій юридичні особі. Чи можна, укласти такий договір від імені СПД ФО, чи потрібно буде вносити якісь доповнення в патент, щоб укласти договір від імені СПД ФО? Як діяти в даній ситуації, щоб сплачені СПД ФО податки з ліцензійного договору не були оскаржені податковою?

 

Відповідь:

Надання дозволу на використання знака для товарів для послуг іншій особі не кваліфікується як вид підприємницької діяльності. Це передача (продаж) права на об'єкт інтелектуальної власності, що належить СПД ФО, так же як і матеріальних об'єктів, наприклад, продаж раніше придбаного обладнання чи службового автомобіля.

 

 

Чи можна зареєструвати права на власний скрипт?

 

Відповідає: Ярослав Ващук, патентний повірений України, представник у справах інтелектуальної власності;

 

Питання:

 

Чи можна зареєструвати права на власний скрипт? Чи будуть вони захищатися і як? Нас фактично троє розроблювачів, усім рівні права можна поставити?

 

Відповідь:

 

Шановний "Admin", права на власний скрипт зареєструвати не тільки можна, але й потрібно. Це дозволить захищатися від його незаконного копіювання й одночасно одержати офіційний документ Держдепартаменту. Такий документ (свідоцтво) дозволить законно вводити цей продукт у цивільний оборот, врахувати по бух.обліку витрати на його виготовлення, а також узаконити авторські виплати розроблювачеку витрати на його виготовлення, а також узаконити авторські виплати розроблювачеві від фірми. Скрипт реєструється в Держдепартаменті. Як і будь-який інший програмний продукт. Для реєстрації необхідно представити роздруківку вихідного тексту (коду), а також заповнити заявочні документи. Перелік відомостей для підготовки до такої реєстрації додаємо. Розподіл прав і відповідно винагороди між авторами визначається угодою між ними, форму якої надаємо. Конкретна творча участь вказується в заявочних документах.

 

 

Як реєструвати як товарні знаки скорочення назв компаній?

 

Віповідає: Ярослав Ващук, патентний повірений України, представник у справах інтелектуальної власності;

 

Питання:

 

Зіштовхнувся із ще однієї ситуацією. Не могли б Ви допомогти розібратися в ній? Ви говорили про те, що реєстрації не підлягають комбінації букв без голосних, тобто будь-які скорочення довгих назв компаній. Як у цьому випадку реєструвати ці скорочення, якщо передбачається їхнє окреме використання без розшифрування (наприклад: УкрБізнесКонсалтинг, УБК, UBC)? Реєструвати окремо назву й окремо кожне скорочення як графічний знак досить витратно. Чи будуть окремі скорочення й саме найменування захищені, і чи можна їх використовувати окремо, якщо зареєструвати комбінований Товарний Знак, що включає всі елементи?

 

Відповідь:

 

У Вашого питання два аспекти: використання знака власником і його захист від незаконного використання іншими особами.

1. Для цілей використання знака власником.

Скорочення УБК, UBC не можна зареєструвати при їхньому виконанні стандартним шрифтом, а можна тільки в графічнім виконанні, тобто у вигляді логотипа (ЗУ "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг". Стаття 6. Підстави для відмови в наданні правової охорони - "не можуть одержати правову охорону також позначення, які звичайно не мають розрізняльної здатності та не набули такої внаслідок їх використання"). При цьому захищене буде не саме буквосполучення, а саме його графічне виконання. Це значить, що будь-яка особа має право використовувати таке буквосполучення в іншому графічнім виконанні, не порушуючи при цьому права власника зазначеного логотипа. Зареєструвати ці буквосполучення можна в складі комбінованого товарного знаку, при цьому знак повинен використовуватися саме в тому виді, як він зареєстрований. Тобто, використовувати окремі елементи знака можливо, але при цьому не можна вважати їхнім використанням у якості товарного знаку. При цьому зазначені скорочення будуть включені в комбінований знак як неохоронювані елементи, про що у свідоцтві буде зроблена спеціальний дискламаційний запис (неохоронювані елементи).

 

2. Для цілей захисту від незаконного використання позначень іншими особами.

Після реєстрації комбінованого знака не можна буде заборонити іншим особам використання цих скорочень в іншому виді, ніж вони представлені в комбінованому знаку. Якщо ж ці скорочення в комбінованому знаку виконано одним зі стандартних шрифтів, то порушенням не буде вважатися як їхнє використання таким же шрифтом, так і в іншому написанні. Проте, реєстрація комбінованого позначення, що включає як повне, так і скорочене (неохоронюване) буквосполучення може бути більш доцільно, оскільки в такий спосіб іншим особам забороняється використання як самого знака в цілому, так і його окремих елементів, у тому числі скорочень, що мають графічний характер. Тобто, з погляду економії коштів для наступного захисту прав така реєстрація більш прийнятна.

 

 

Чи можна зареєструвати як ТМ звукосполучення (вимову, фонетику слова)?

 

Відповідає: Ярослав Ващук, патентний повірений України, представник у справах інтелектуальної власності;

 

 

Питання:

Чи можна запатентувати звукосполучення? Поясню. Наш завод називається "Львівкабель". Є побоювання, що нашим іменем почнуть користуватися сторонні організації. Оскільки написань слова/словосполучення "Львівкабель" може бути досить багато й усе передбачити складно, чи можна запатентувати "вимову" цієї назви?

 

Відповідь:

Відносно реєстрації назви Вашої фірми в якості звукового товарного знаку повідомляю, що в якості останнього можна зареєструвати яку-небудь музичну фразу, фрагмент, мотив, у вигляді нотного запису, але не вимову слова. Наприклад, зареєстрована в якості товарного знаку звукова фраза (позивні) радіостанції, в аеропорті, на вокзалі і т.д. Назва Вашої фірми - "Львівкабель", у принципі, неохоронюване в якості товарного знаку, тому що є з однієї сторони описовим, вказуючи на продукцію, що випускається заводом, з іншого боку - указує на місце знаходження підприємства. Думаю, що реєстрація можлива у вигляді комбінованого позначення, у якім графічна (зображувальна) частина буде домінувати, а словесна - слово "Львівкабель" буде в цьому знаку неохоронюваним. Тобто, буде захищений логотип цього знака, його графічне виконання, у комбінації з малюнком. Якщо буде потрібно розробити зазначений графічний знак, а потім і реєструвати його, то ми готові прийняти в цьому участь.

 

 

Запитання: Чи може бути підставою для припинення дії свідоцтва на знак для товарів і послуг довідка Головного міжрегіонального управління статистики про вилучення суб'єкта господарської діяльності з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (далі - ЄДРПОУ)?

Чи може бути підставою для припинення права власності на знак для товарів і послуг внесення до ЄДРПОУ судового рішення про ліквідацію юридичної особи (власника) у зв'язку з визнанням її банкрутом?

 

Відповідає: Олена Лєвічева,

начальник відділу прав на позначення ДП «Український інститут промислової власності», м. Київ

 

Відповідь: Для відповіді на ці запитання звертаємося до Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ). Відпо­відно до пунктів 1 та 2 статті 191 ЦКУ підпри­ємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприєм­ницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, зокрема і право на торговельну марку.

Відповідно до частини 3 статті 424 Ци­вільного кодексу України майнові права інте­лектуальної власності, зокрема майнові пра­ва на торговельну марку, можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіта­лу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також вико­ристовуватися в інших цивільних відносинах.

Згідно з частиною 1 статті 61 Господар­ського кодексу України (далі - ГКУ) претен­зії кредиторів до суб'єкта господарювання, що ліквідується, задовольняються з майна цього суб'єкта, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами. Май­ном, відповідно до статті 139 ГКУ. визнаєть­ся сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які ма­ють вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів гос­подарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених за­коном формах обліку майна них суб'єктів.

Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, у разі ліквідації суб'єкта господарювання, відповідно до частини 4 статті 61 ГКУ використовується за вказівкою власника.

Тобто, у разі ліквідації юридичної особи майнові права інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг могли бути викорис­тані як для задоволення вимог кредиторів, так і за вказівкою власника.

Отже, факт ліквідації юридичної особи та надання відповідної довідки ЄДРПОУ не мо­же бути єдиною підставою для припинення чинності майнових прав інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг.

Відповідно до частини 3 статті 110 ЦКУ, якщо вартість майна юридичної особи є не­достатньою для задоволення вимог кредито­рів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.

Умови та порядок визнання суб'єкта під­приємницької діяльності банкрутом та засто­сування ліквідаційної процедури встановлює Закон України «Про відновлення платоспро­можності боржника або визнання його бан­крутом» (далі - Закон). При цьому, у разі банкрутства суб'єкта господарювання право на торговельну марку відповідно до пункту 7 статті 157  ГКУ оцінюється разом з іншим майном цього суб'єкта.

Відповідно до пункту 1 статті 32 Закону після завершення усіх розрахунків з креди­торами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс.

Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредито­рів не залишилося майна, то відповідно до пункту 2 статті 32 Закону господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи-банкрута.

Таким чином, оскільки під час ліквіда­ційної процедури юридичної особи у зв'язку з визнанням її банкрутом майнові права ін­телектуальної власності па знак для товарів і послуг могли бути використані для задо­волення вимог кредиторів, тобто набути но­вих власників, то довідки про внесення до ЄДРПОУ судового рішення про ліквідацію юридичної особи у зв'язку з визнанням її бан­крутом недостатньо для припинення права власності па знак для товарів і послуг. У тако­му випадку необхідно представляти ліквіда­ційний баланс.

 

Запитання: Які особливості має право попереднього користувача на торговельну марку, з якого моменту виникає це право та яким чином може передаватися іншій особі?

 

Відповідає: Людмила Запорожець - головний спеціаліст відділу організації захисту прав Управління правового забезпечення промислової власності Державного департаменту інтелектуальної власності, м. Київ

 

Відповідь: Цивільний кодекс України у пункті 1 статті 500 передбачає право попереднього користувача на торговельну марку, яке полягає у тому, що «будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявле­но пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно вико­ристала торговельну марку в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку.для такого використання, має право на безоплат­не продовження такого використання аба ви­користання, яке передбачалося зазначеною підготовкою».

Крім того, Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» у пункті 6 статті 16 передбачає, шо виключне право власника свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрова­ний знак не поширюється на: здійснення будь-якого права, що виникло до дати подан­ня заявки або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки.

Коментар до Цивільного кодексу Ук­раїни (Парламентське видавництво, Київ, 2006) дає роз'яснення пункту 1 статті 500, відповідно до якого право попереднього ко­ристувача означає, шо особа, яка добро­совісно використала певну торговельну марку в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, але з різних причин не зареєструвала право інтелектуальної власності на неї в Державному депар­таменті інтелектуальної власності, має право на безоплатне продовження такого викорис­тання торговельної марки, яке вона здійсню­вала до того часу чи планувала здійснювати (відповідно до проведеної серйозної та знач­ної підготовки щодо цього), незважаючи нате що інша особа пізніше отримала свідоцтво щодо цієї торговельної марки.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що право попереднього користувача виникає з самого факту правомірного (добросовісно­го) використання ним торговельної марки або факту здійснення значної і серйозної підготовки для такого використання до дати подання заявки власником свідоцтва на тор­говельну марку або, якщо заявлено пріоритет, - до дати пріоритету заявки. Проте, як свідчить практика, досить непросто визначи­ти факт того, чи була здійснена підготовка справді значною та серйозною.

Також слід звернути увагу на те, що пра­во попереднього користувача має безоплат­ний характер, а отже, попередній користувач не повинен виплачувати власнику зареєстро­ваної торговельної марки компенсацію за ви­користання такої марки. Але, на відміну від власника зареєстрованої торговельної марки, він не може заборонити третім особам вико­ристовувати таку торговельну марку.

Разом з тим, право попереднього кори­стувача обмежується обсягом, в якому здійснювалося або передбачалося здійснюва­ти використання торговельної марки.

Право попереднього користувача на тор­говельну марку може передаватися або пере­ходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової прак­тики, в яких було використано торговельну марку або здійснено значну і серйозну підго­товку для такого використання.

 

  Запитання: Чи розповсюджується право попереднього користувача на використання торговельної марки, яка не є тотожною із зареєстрованою торговельною маркою?

 

Відповідає: Людмила Запорожець - головний спеціаліст відділу організації захисту прав Управління правового забезпечення промислової власності Державного департаменту інтелектуальної власності, м. Київ

 

Відповідь: Статтею 500 Цивільного кодексу України, якою визначено поняття попереднього користувача, не зазначено те, що таке право може розповсюджуватися лише на тотожні (аналогічні) торговельні марки.

Проте Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» у статті 16 визначає, що знак визнається викорис­таним, якщо його застосовано у формі за­реєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака ли­ше  окремими  елементами,  якщо  це  не    змінює в цілому відмітності знака.

Таким чином, оскільки з огляду на на­ведену норму Закону використанням тор­говельної марки (знака) є також застосу­вання схожої з нею торговельної марки, яка не змінює в цілому відмітності марки (на­приклад, інший шрифт, колір тощо), то, відповідно, право попереднього користувача також може розповсюджуватися не лише на тотожні торговельні марки, але й на схожі торговельні марки, за умови, якщо вони не змінюють в цілому відмітності торговельної марки.

 

 

                        Авторське право

 

    ЗапитанняЧи є можливість якимось чином зареєструвати свої авторські права на комп'ютерну програму?

 

Відповідає: Вероніка Березанська,

заступник головного редактора «ІВ» з питань експертизи, фахівець у сфері інтелектуальної власності, м. Київ

 

 Відповідь: Незважаючи на те, що авторське право на комп'ютерну програму виникає внаслідок самого факту його створення і для його виникнення і здійснення не потрібна реєстрація, спеці­альне оформлення твору чи дотримання будь-яких інших формальностей, законо­давство надає можливість зареєструвати ав­торське право на цей твір у відповідних державних реєстрах.

Пункт 1 статті 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» встановлює, зокрема, що: «за відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства)». Однак Закон перед­бачає, то автор у будь-який час протягом строку охорони авторського права може заре­єструвати своє авторське право на твір у від­повідних державних реєстрах. На виконання Закону Кабінетом Міністрів України 27 груд­ня 2001 року було прийнято постанову № 1756 «Про державну реєстрацію автор­ського права і договорів, які стосуються пра­ва автора на твір».

Державна реєстрація авторського права на комп'ютерну програму і договорів, які стосуються права автора на твір, здійснюєть­ся Державним департаментом інтелектуаль­ної власності Міністерства освіти і науки України (далі - ДДІВ). При реєстрації ДДІВ не проводить експертизу комп'ютерних програм і не встановлює факт виникнення авторства.

Види реєстрацій, які здійснюються ДД1В стосовно комп'ютерних програм;

♦ реєстрація авторського права на твір;

♦ реєстрація авторського права на служ­бовий твір;

♦ реєстрація договору про передання (відчуження) майнових прав на твір;

♦ реєстрація договору про передання виключного права па використання твору;

♦реєстрація договору про передання невиключного права на використання твору.

Документи, що потрібні для реєстрації авторського права та договорів, які стосують­ся права автора на комп'ютерну програму, подаються комплектно в паперовій папці і повинні містити:

1) заяву (викладену українською мовою, що складається за встановленою формою), примірник комп'ютерної програми у вигляді вихідного тексту (фрагментів вихідного тек­сту) програми в обсязі, необхідному для її ідентифікації. Заявник самостійно вирішує, які фрагменти вихідного тексту комп'ютер­ної програми передати на реєстрацію, і має право вилучати з представлених фрагментів вихідного тексту місця, що. на його думку, не слід розкривати;

2) документ, що свідчить про факт і дату оприлюднення комп'ютерної програми (за наявності);

3) документ чи копію документа про сплату збору за підготовку до реєстрації ав­торського права (55,25 грн.) або копію доку­мента, що підтверджує наявність пільг;

4) документ про сплату збору за оформлен­ня і видачу свідоцтва - 8,5 грн. (подається після одержання автором письмового рішен­ня про реєстрацію авторського права на комп'ютерну програму) або копію документа, що підтверджує наявність пільг:

5) довіреність, оформлену в установлено­му порядку, якщо заявка подасться довіре­ною особою.

Заявка на реєстрацію авторського права на службову комп'ютерну програму, крім перерахованих вище матеріалів, повинна містити ще й документ, що підтверджує, ко­му належать майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з ви­конанням трудового договору (відповідно до ст. 429 ЦК України).

Заявка на реєстрацію договору, який сто­сується права автора на комп'ютерну програ­му, повинна містити:

- заяву (викладену українською мовою, що складається за встановленою формою), примірник комп'ютерної програми;

- примірник авторського договору, що засвідчує переданий (відчуження) майнового права по комп'ютерну програму (відповідно до ст. 31 Закону). або примірник авторського договору про передання права на викорис­тання комп'ютерної програми (відповідно до ст.ст. 32. 33 Закону);

- документ, що підтверджує наявність майнових прав, що передаються (за необхід­ності);

- документ або копію документа про сплату збору за підготовку до реєстрації дого­вору:

- довіреність, оформлену в установлено­му порядку, якщо заявка подається довіре­ною особою.

Розгляд заявки і прийняття рішення про реєстрацію авторського права на твір або про відмову в реєстрації здійснюється протягом одного місяця від дати надходження правиль­но оформлених документів заявки.

Якщо заявка відповідає встановленим вимогам, то приймається рішення про реєс­трацію авторського права. В іншому випадку заявнику надсилається обгрунтоване рішення про відмову в реєстрації. При цьому докумен­ти, подані заявником на реєстрацію, йому не повертаються.

Заявник у тримісячний термін від дати одержання рішення про реєстрацію автор­ського права на твір повинен подати доку­мент про сплату збору за оформлення і видачу свідоцтва.

На підставі рішення про реєстрацію та за наявності документа про сплату збору за оформлення і видачу свідоцтва до Державно­го реєстру свідоцтв про реєстрацію автор­ського права на твір заносяться відомості про реєстрацію авторського права на твір.

Датою реєстрації авторського права на твір є дата занесення відомостей про реєстра­цію до зазначеного Державного реєстру сві­доцтв.

Видача свідоцтва здійснюється Держав­ним департаментом інтелектуальної власнос­ті в місячний строк від дати реєстрації. Сві­доцтво видається безпосередньо заявнику, його довіреній особі або надсилається на ад­ресу, зазначену в заяві.

Розгляд заявки і прийняття рішення про реєстрацію договору, який стосується права автора на твір, здійснюється протягом одного місяця від дати надходження правильно офор­млених документів заявки.

Якщо заявка відповідає встановленим вимогам, приймається рішення про реєстра­цію договору. В іншому випадку заявнику на­дається обгрунтоване рішення про відмову в реєстрації.

На підставі рішення про реєстрацію дого­вору відомості про його реєстрацію заносять­ся до Державного реєстру договорів, які сто­суються права автора на твір.

Датою реєстрації договору є дата занесен­ня відомостей про реєстрацію до Державного реєстру договорів.

Видача рішення про реєстрацію договору здійснюється ДДІВ в місячний строк від дати державної реєстрації. Рішення видається без­посередньо заявнику або його довіреній особі, або надсилається на адресу, вказану в заяві.

При поданні заявок на реєстрацію автор­ського права і договорів, які стосуються права автора на комп'ютерну програму, необхідно пам'ятати, що:

1) у разі, якщо комп'ютерна програма створена у співавторстві, у заяві зазначається прізвище, ім'я і по батькові кожного автора. Відносини співавторів визначаються угодою між ними. Право на підписання документів, що подаються в ДДІВ. може бути надано од­ному зі співавторів при наявності відповідно­го доручення від інших співавторів:

2) документи, що додаються до заяви, оформляються таким чином, щоб їх можна було безпосередньо копіювати і зберігати протягом терміну дії авторського права:

3) автор несе відповідальність за достат­ність і вірогідність інформації, наведеної в за­явці.

4) автор самостійно вирішує, який обсяг комп'ютерної програми потрібно подати в складі заявки на реєстрацію для її ідентифіка­ції, тобто для того, щоб відрізнити цю програ­му від інших програм;

5) якщо заявка не відповідає встановле­ним вимогам, заявнику надсилається обгрун­товане рішення про відмову в реєстрації ав­торського права на комп'ютерну програму:

6) документом про сплату збору, що до­дається до заявки, є копія платіжного дору­чення на перерахування збору з відміткою банківської установи чи квитанція (форма № 0402005), де зазначені платник, вид, сума сплаченого збору, назва об'єкта авторського права, номер заявки чи номер свідоцтва про реєстрацію авторського права (за наявності).

Відомості про реєстрацію авторського права на комп'ютерну програму ДДІВ публі­кує в офіційному бюлетені «Авторське право і суміжні права». Ці ж відомості включаються в щорічний «Каталог державної реєстрації». При цьому автор комп'ютерної програми має право заборонити згадувати своє ім'я в публікаціях, якщо він бажає залишитися аноні­мом, або вимагати зазначення псевдоніма за­мість імені.

Подібна реєстрація істотно спрощує і по­легшує підтвердження факту авторства на комп'ютерну програму при виникненні супе­речки між потенційними авторами програ­ми, зокрема це стосується необнародуваних комп'ютерних програм.

Реєстрація авторського права на твір і пуб­лікація відомостей про це є офіційним пові­домленням громадськості про права інтелекту­альної власності на комп'ютерну програму. Реєстрація сприяє захисту прав у випадку виникнення конфліктних ситуацій. При ньому депоновані матеріали можуть розгля­датися судом при зборі доказів як свідчення наявності відповідних прав. Реєстрація ав­торського права допомагає вирішувати проб­леми, пов'язані з фінансовою звітністю при нарахуванні авторського гонорару. Свідоц­тво про реєстрацію авторського права на комп'ютерну програму є необхідним і при відчуженні прав, підписанні різних контрак­тів, особливо з іноземними партнерами. Сві­доцтво надає перевагу при участі в тендерах, одержанні кредиту та в інших випадках.

 

 

Запитання: На яких підставах суд визначає розмір компенсації суб'єкту автор­ського права і (або) суміжних прав за порушення його прав?

 

Відповідає: Вероніка Березанська,

заступник головного редактора «ІВ» з питань експертизи, фахівець у сфері інтелектуальної власності, м. Київ

 

Відповідь: Відповідно до статті 440 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) майновими правами інтелек­туальної власності на твір є: право на вико­ристання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не вста­новлено договором чи законом. Згідно зі стат­тею 443 ЦКУ використання твору здійсню­ється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом. Статтею 445 ЦКУ встановлено, що автор має право на плату за використання йо­го твору, якщо інше не встановлено цим Ко­дексом та іншим законом.

Згідно зі статтею 50 Закону України «Про авторське право та суміжні права» (далі - За­кон) порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судовою захисту, є, зокрема, вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові та майнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Відповідно до пункту «г» частини 1 статті 52 Закону, при порушеннях будь-якою осо­бою авторського права та (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 нього Закону, суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право подавати позови про від­шкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) су­міжних прав, або виплату компенсації!.

Згідно з пунктом «г» частини 2 статті 52 Закону компенсація визначається судом у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробіт­них плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу. Цією ж частиною статті 52 Закону передбачено, що при визначенні ком­пенсації замість відшкодування збитків або стягнення доходу суд зобов'язаний у вищезазначених межах визначити розмір компен­сації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.

Таким чином, стягнення компенсації є одним з видів відповідальності за порушення авторського права, який застосовується як альтернативний захід у випадку неможливос­ті точного обчислення завданих у зв'язку з правопорушенням збитків та розміру отрима­ного порушником доходу.

У визначенні розміру такої компенсації суди мають виходити з конкретних обставин справи і загальних засад цивільного законо­давства, встановлених статтею З ЦКУ, зокре­ма, справедливості, добросовісності та розум­ності. Розмір компенсації має визначатися судом у межах заявлених вимог залежно від характеру порушення, ступеня вини відпові­дача та інших обставин. При цьому розмір компенсації входить до предмета доказування зі справи.

Вищевикладену правову позицію відоб­ражено і у пункті 33 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 № 04-5/1107 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» (із змінами, внесеними згідно з рекомендаціями президії Вищого господарського суду Украї­ни від 16.01.2008 № 04-5/5), де зазначено: «Крім відшкодування збитків як загального способу захисту порушених прав, відповідно до пункту «г» частини першої статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні пра­ва» суб'єкт авторського права і (або) суміжних прав може вимагати виплати компенсації за­мість відшкодування збитків або стягнення доходу. У вирішенні відповідних спорів гос­подарським судам слід мати на увазі, що ком­пенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків. Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компен­сації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права і (або) суміжних прав. Стяг­нення зазначеної компенсації є одним з видів відповідальності за порушення авторського права, який застосовується як альтернативний захід у випадку неможливості точного обчис­лення завданих у зв'язку з правопорушенням збитків та розміру отриманого порушником доходу. У визначенні розміру такої компенса­ції господарським судам необхідно виходити з конкретних обставин справи і загальних за­сад цивільного законодавства, встановлених статтею 3 ЦКУ, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності. Розмір ком­пенсації визначається судом у межах заявле­них вимог у залежності від характеру пору­шення, ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується: тривалість порушення та його обсяг (одно- або багатора­зове використання об'єкта авторського пра­ва); передбачуваний розмір збитків потерпі­лої особи; розмір доходу, отриманого внаслідок правопорушення; кількість потер­пілих осіб; наміри відповідача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо. Відповідні мотиви визначення розміру компенсації мають бути наведені в судовому рішенні».

Таким чином, у відповідності з нормами чинного законодавства щодо обов'язковості належного мотивування судового рішення суд повинен визначити розмір компенсації з на­лежним обгрунтуванням та посиланням на встановлені ним фактичні обставини справи.

 

 

     Запитання: Яким чином надаються платні послуги із завантаження музичних файлів користувачам мережі Інтернет?

 

Відповідає: Олексій Арданов,

     головний спеціаліст відділу з питань авторського права і суміжних прав Державного департаменту інтелектуальної власності, м. Київ

 

Відповідь: Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 440 Цивільного кодексу України (далі - Кодекс) майновим правом інтелектуальної власності на твір є виключне право дозволяти використання твору. Частина 2 цієї статті передбачає, що майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи за­коном.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 452 Кодексу майновим правом інтелектуальної власності на об'єкти суміжних прав (у тому числі виконання, фонограми) є виключне право дозволяти використання об'єкта суміжних прав.

Пунктом 9 частини 3 статті 15 Закону Ук­раїни «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон) встановлено, що виключне право автора (чи іншої особи, яка має ав­торське право) на дозвіл використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти подання своїх творів до за­гального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 452 Кодексу майновим правом інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав є виключ­не право дозволяти використання об'єкта суміжних прав. Пунктом 6 частини 1 статті 453 га пунктом 4 частини 1 статті 454 Кодек­су передбачається, що використанням запи­саного виконання або фонограми є забезпе­чення засобами зв'язку можливості доступу будь-якої особи до виконання або фоногра­ми, з місця та в час, обраних нею.

Частина 2 сталі 452 Кодексу передбачає, що майнові права інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав належать відповідно виконавцеві, виробнику фонограми, виробнику відеограми чи організації мовлення, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Види договорів, на підставі яких здійснюється використання об'єктів авторського права і суміжних прав (у тому числі музичних творів та фонограм, у яких вони зафіксовані), та ви­моги щодо їх оформлення передбачені стат­тями 1108-1113 Кодексу та статтями 31-33 За­кону.

Необхідно зазначити, що пунктом 3 час­тини 1 статті 453 та пунктом 1 частини 1 статті 454 Кодексу передбачається, що вико­ристанням виконання або фонограми є пря­ме чи опосередковане відтворення запису ви­конання або фонограми будь-яким способом та у будь-якій формі. Також використанням твору є його відтворення будь-яким спосо­бом та у будь-якій формі (пункт 2 частини 1 статті 441 Кодексу).

Крім того, якщо музичні файли пла­нується продавати через мережу Інтернет, на це також потрібно отримати дозвіл від влас­ників виключних майнових прав. Зокрема, пунктом 7 частини 1 статті 441 Кодексу встановлено, що використанням твору є його про­даж. Використанням виконання або фоногра­ми є продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника запису виконання (пункт 5 части­ни 1 статті 453 Кодексу), або фонограми (пункт 2 частини 1 статті 454 Кодексу).

Отже, для правомірного використання об'єктів авторського права і суміжних прав (у даному випадку - для надання платних послуг користувачам мережі Інтернет із за­вантаження музичних файлів) зазначеними вище способами (відтворення, надання до­ступу, продаж), необхідно отримати дозвіл від власників виключних майнових прав на твори, виконання та фонограми, в яких вони зафіксовані. Ними є суб'єкти авторського права та суміжних прав (автор, виконавець, виробник фонограми).

Стаття 45 Закону передбачає, що суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть уп­равляти своїми правами особисто, через свого повіреного, через організацію колективного управління. Згідно з частиною 5 статті 48 Закону на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав.

 

Як захистити програмний продукт від несанкціонованого копіювання?

 

Відповідає: Ярослав Ващук, патентний повірений України, представник у справах інтелектуальної власності;

 

Питання: Я написав програму "Віртуальна 3D тюнінг-примірювальна". У написанні програми було застосовано HTML програмування, також використовувалися технології Macromedia Flash і 3D Max. Даний продукт буде пропонуватися автосервісам, що продають тюнінгові деталі. Хотілося б захистити цей продукт від несанкціонованого копіювання. Що робити, якщо таку ж програму з використанням цієї ж технології приміряння напише хто-небудь інший, тому що зрозуміти суть програмної частини досить просто? Як буде відбуватися розгляд у цьому випадку, які будуть компенсації? На що я можу розраховувати?

 

Відповідь: Написану Вами програму можна захистити шляхом реєстрації (депонування) її вихідного тексту в Управлінні авторського права Держдепартаменту. Програму (вихідний текст) можна представити для реєстрації як у повному обсязі, так і у вигляді фрагментів основних частин (наприклад, початку й кінця). Це доцільно при великому обсязі тексту. У заявці на реєстрацію програми потрібно буде вказати використані Вами програми інших власників (технології Macromedia Flash і 3D Max). Реєстрація вихідного тексту у Вашому випадку, наскільки я розумію, є єдиним засобом захисту програми, тому що патент можна одержати тільки на технічне рішення, а не на програмний продукт у чистому виді. У той же час, якщо представити Ваша пропозиція у вигляді, наприклад, блок-схеми керуючих пристроїв, то в такому виді пропозиція буде розглядатися як технічне рішення й при наявності новизни може бути запатентоване. Захист від копіювання програми при її реєстрації буде здійснюватися шляхом порівняння текстів програм (авторської й піратської), для чого буде потрібно висновок фахівця. Компенсації можуть бути розраховані, наприклад, виходячи з обсягу випущеного контрафакту. Для розуміння того, яким образом можна захистити програмний продукт у вигляді патенту, можна подивитися в пошукових базах Укрпатенту або Роспатенту (відповідно сайти www.base.ukrpatent.org/searchINV і www.fips.ru). Безсумнівно, патентний захист принципової ідеї розробки дозволить більш ефективно захищати її від копіювання, оскільки, на відміну від авторського права, буде захищатися не сам текст програми від копіювання, а основне технічне рішення.

 

 

 

 

Запитання: Яким є авторське право перекладачів?

 

Відповідає: Олексій Арданов,головний спеціаліст відділу з питань арторського права і суміжних прав Державного департаменту інтелектуальної власності, м. Київ

 

Відповідь: Згідно з абзацом 10 частини 1 статті 433 Цивільного кодексу України (далі - Кодекс) переклади є об'єктами авторського права - творами.

Автору належать особисті немайнові права, передбачені статтею 14 Закону Ук­раїни «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон).

Статтею 440 Кодексу передбачені май­нові права інтелектуальної власності на твір.

Використанням твору є також інші дії, встановлені Законом. Перелік цих дій закріплений частиною 3 статті 15 Закону. Цей перелік не є вичерпним.

Згідно зі статтею 443 Кодексу викорис­тання твору здійснюється лише за згодою ав­тора, крім випадків правомірного викорис­тання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Майнові права на твір належать його ав­торові, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Особливості авторського права перекла­дачів передбачені статтею 20 Закону. Вона встановлює, шо перекладачам належить ав­торське право на здійснений ними переклад.

Перекладачі користуються авторським правом на створений ними твір за умови до­тримання ними прав автора, твір якого за­знав перекладу.

Законодавство про авторське право не перешкоджає іншим особам здійснювати свої переклади тих самих творів.

Частина 5 статті 15 Закону встановлює, що за винятком випадків, передбачених стат­тями 21-25 Закону, автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати ви­плати винагороди за будь-яке використання твору. Використанням твору уданому випад­ку може бути видання перекладу та його пе­ревидання.

Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів.

Розмір і порядок виплати авторської ви­нагороди за створення і використання твору встановлюються в договірному порядку. .

Ставки  винагороди за переклад творів регулюються частиною «Д» додатка 5 до по­станови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р. № 72 «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав» (далі - Постанова).

Згідно з приміткою 7 частини «Б» додат­ка 5 до Постанови перевиданням творів політичної, наукової, виробничо-технічної, навчальної та іншої літератури (крім худож­ньої) вважається кожне нове видання цих творів, випущене в обіг після закінчення встановленого договором чи законом терміну випуску попереднього видання або випущене в межах цього терміну, але з переробкою чи доповненням новим текстом, окремими гла­вами, частинами, розділами, параграфами або абзацами.

Що стосується права на винагороду за перевидання перекладу, то зазначеною По­становою передбачається винятки з цього права лише стосовно підрядкових перекладів (абзац 2 примітки 4 частини «Д» додатка 5 до Постанови).

Слід звернути увагу на положення статті 1109 Кодексу «Ліцензійний договір». Зокре­ма, нею передбачається що за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на викорис­тання об'єкта права інтелектуальної влас­ності (ліцензію) за умов, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону (частина 1 статті 1109 Кодексу).

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за ви­користання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір (ча­стина 3 статті 1109 Кодексу).

Права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його ви­користання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, шо не надані ліцензіату (частина 6 статті 1109 Кодексу). Якщо в ліцензійному договорі про ви­дання або інше відтворення твору винаго­рода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то в договорі має бути встановле­ний максимальний тираж твору (частина 8 статті 1109 Кодексу).

 

 Запитання: Як використовуються принципи аналогії права і закону в авторському праві на прикладі визначення мінімальних ставок за опублікування статті в періодичних виданнях (газетах)?

 

Відповідає: Олексій Арданов,головний спеціаліст відділу з питань арторського права і суміжних прав Державного департаменту інтелектуальної власності, м. Київ

 

Відповідь: постанова Кабінету і Міністрів України від 18.01.2003 № 72 «Про затвердження мінімальних ста­вок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав» (далі - Постанова) не охоплює всі можливі випадки використання творів. Зокрема По­становою не передбачені окремі мінімальні ставки за опублікування статті в періодичних виданнях (газетах).

Усі питання шодо виплати винагороди у кожному конкретному випадку визначають­ся між автором та редакцією газети на підставі договірних відносин (у письмовій або усній формі згідно з частиною першою статті 33 Закону України «Про авторське пра­во і суміжні права»). Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що волевияв­лення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Ціна в до­говорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 цього Кодексу).

У випадку, коли автор статті не може домовитись з редакцією газети про бажану для нього винагороду, і, зважаючи на відсутність законодавчо закріплених окре­мих мінімальних ставок за опублікування статті в періодичних виданнях, автор може згідно з принципом аналогії закону, що виз­начений Цивільним кодексом України, вима­гати від редакції газети застосування ана­логічних ставок, закріплених у Постанові. Частиною четвертою статті 632 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути виз­начена виходячи з його умов, вона визна­чається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послу­ги на момент укладення договору. Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Ко­дексом, іншими актами законодавства або договором, вони регулюються тими правови­ми нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (ана­логія закону). На основі цього принципу ав­тор статті може вимагати виплати винагороди окремо за опублікування своєї статті в електронних виданнях з доступом за допомогою мережі Інтернет, а також окремо за опубліку­вання статті у газеті, застосовуючи за ана­логією відповідні ставки винагороди, перед­бачені у додатках до Постанови.

Крім того, існує принцип аналогії права: у разі неможливості використати аналогію за­кону для регулювання цивільних відносин июни регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (стаття 8 Ко­дексу).

Якщо ж, використавши зазначені правові можливості захисту своїх інтересів, автор так і не зміг у договірному порядку домовитися з редакцією газети про справедливу, на його думку, винагороду за публікацію статті, то він має право звернутися до суду для вирішення спору. Згідно зі статтею 431 Цивільного ко­дексу України порушення права інтелектуаль­ної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншим законом чи договором. Стаття 432 Ко­дексу встановлює, шо кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності.

 

 

Запитання: Які платежі необхідно здійснювати і наявність чиїх дозволів потрібна у разі розміщення на власному сайті картинок, фотокарток, роликів та пісень з кінофільмів та інших подібних матеріалів?

 

Відповідає: Олексій Арданов, головний спеціаліст відділу з питань арторського права і суміжних прав Державного департаменту інтелектуальної власності, м. Київ

 

 Відповідь: Відповідно до статей 433 та 449 Цивільного кодексу Ук­раїни (далі - Кодекс) у даному ви­падку при розміщенні на власному сайті використовуються об'єкти авторського права та суміжних прав.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 440 Кодексу майновим  правом  інтелектуальної власності на твір є виключне право дозволяти  використання твору. Частина 2 цієї статті передбачає, шо майнові права на твір належать 2 його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.      Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 452 Кодексу майновим правом інтелектуальної власності на об'єкти суміжних прав (зокре­ма, виконання, фонограми, відеограми) є виключне право дозволяти використання об'єкта суміжних прав. Частина 2 цієї статті передбачає, що майнові права інтелекту­альної власності на об'єкт суміжних прав належать відповідно виконавцеві, виробни­ку фонограми, виробнику відеограми чи ор­ганізації мовлення, якщо інше не встановле­но договором чи законом.

Пунктом 9 частини 3 статті 15 Закону Ук­раїни «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон) встановлено, шо виключне право автора (чи іншої особи, яка має ав­торське право) на дозвіл використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором.

Пунктом 6 частини 1 статті 453 та пунк­том 4 частини 1 статті 454 Кодексу передба­чається, що використанням записаного виконання або фонограми, відеограми є за­безпечення засобами зв'язку можливості до­ступу будь-якої особи до виконання або фо­нограми, відеограми з місця та в час, обраних нею.

Розміщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав у мережі Інтернет таким способом, як це визначено у наведених више статтях Закону та Кодексу, буде правомірним лише після отримання дозволу на зазначений спосіб використання зазначених об'єктів.

Отже, для правомірного використання об'єктів авторського права і суміжних прав шляхом надання доступу необхідно отримати дозвіл на цей спосіб використання від влас­ників виключних майнових прав на твори, виконання, фонограми, відеограми. Цими власниками є суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав (автор, виконавець, ви­робник фонограми, відеограми).

Оскільки правовідносини щодо розпоря­дження майновими правами інтелектуальної власності є цивільними, то їх контрагенти, в тому числі суб'єкти авторського права (стаття 435 Кодексу, стаття 7 Закону) та суміжних прав (стаття 450 Кодексу, стаття 36 Закону) мають можливість врегулювати у договірному порядку питання, які стосуються, зокрема, способів використання твору, фонограми, відеограми; переробки твору, зміни форми твору, зміни форми його фіксації; передання виключних прав тощо.

Види договорів, на підставі яких здійснюється використання об'єктів авторського права і суміжних прав (у тому числі творів, фоног­рам, відеограм) та вимоги щодо їх оформлен­ня передбачені статтями 1108-1113 Кодексу та статтями 31-33 Закону.

Відповідно до частини 5 статті 15 Закону за винятком випадків, передбачених стаття­ми 21-25 Закону, автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати ви­плати винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів.

Розмір і порядок виплати авторської ви­нагороди зв створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, шо укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які ви­користовують твори.

Стаття 45 Закону передбачає, шо суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами особисто, через свого повіреного, через організацію колек­тивного управління.

Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 48 За­кону організації колективного управління діють у межах повноважень, одержаних -від суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав. Тобто, управління майновими правами відповідних суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав через організації колек­тивного управління є можливим у разі отри­мання організацією від суб'єкта повноважень щодо управління його правами на відповідні види використання.

 

 

Запитання: 3 яких доходів суб'єкти господарювання повинні виплачувати вина­городу за використання об'єктів авторського права і суміжних прав?

 

Відповідає: Валентина ТРОЦЬКА, головний спеціаліст відділу з питань авторського права і суміжних прав Державного департаменту інтелектуальної власності, м. Київ

 

Відповідь: Пунктом 1.21 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, шо доходами з джерелом їх походження з Ук­раїни є «будь-які доходи, отримані резиден­тами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України, включаю­чи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених резидентами України, доходи від надання рези­дентам або нерезидентам в оренду (корис­тування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, при­писаного до портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого майна, розта­шованого в Україні...».

Тобто зазначеним Законом визначено загальне поняття «доходу» для всіх суб'єктів господарювання.

У законодавстві у сфері авторського пра­ва і суміжних прав розмір винагороди, у пев­них випадках, вираховується, виходячи із доходів суб'єкта господарювання, який ви­користовує об'єкти авторського права і суміжних прав. Так, згідно з частиною дру­гою статті 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права - авторська винагорода визначається у договорі, зокрема, у вигляді відсотків від доходу, отриманого від викорис­таний твору. Розмір винагороди за викорис­тання об'єктів авторського права і суміжних прав визначений постановами Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 71 «Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку її ви­плати» та від 18.01.2003  № 72 «Про стверд­ження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав», згідно з якими ставка винагороди (роялті) за відповідні види вико­ристання об'єктів авторського права і суміжних прав вираховується як відсоток до­ходів, одержаних з того виду діяльності, у про­цесі якої відбувається використання творів, ви­конань, фонограм, відеограм.

Таким чином, у зазначених постановах Кабінету Міністрів України уточнено, щодо доходів відносяться лише ті доходи, шо одер­жані з того виду діяльності, у процесі якої відбувається використання творів, виконань, фонограм, відеограм.

Відповідно до пункту 7 додатка до по­станови Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 71 доходи встановлюються згідно з положеннями (стандартами) бухгал­терського обліку.

Доходи (недержавних (комерційних) телерадіоорганізацій, суб'єктів господарю­вання, які здійснюють свою діяльність у ка­фе, барах, ресторанах, торгових центрах то­що) визначаються згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженим наказом Міністерст­ва фінансів України від 29.11.1999 № 290 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції Ук­раїни 14.12.1999 за № 860/4153. Відповідно до пункту 2 цього Положення, його норми застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності (крім бюджетних уста­нов). Для бюджетних телерадіокомпаній по­винні застосовуватися нормативні акти, що стосуються отримання надходжень для уста­нов і організацій, які фінансуються за раху­нок державною бюджету.

Відповідно до пункту 7 цього Положення доходи класифікуються в бухгалтерському обліку таким чином:

1) дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг):

2) інші операційні доходи;

3) фінансові доходи;

4) інші доходи;

5) надзвичайні доходи.

Склад доходів, шо відносяться до від­повідної групи, встановлено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 № 87 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 21.06.1999 за № 397/3690.

До доходів телерадіокомпаній відносять­ся надходження, одержані з того виду діяль­ності, у процесі якої відбувається публічне сповіщення або ретрансляція творів, а також фонограм, відеограм, опублікованих з комерційною метою та зафіксованих у них ви­конань. Статтею 19 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» встановлено, що джерелами фінансування телерадіоорганізацій є бюджетні асигнування на вико­нання державного замовлення, абонентна плата, кошти, отримані від виробництва і трансляції реклами, створення телерадіопрограм на замовлення, іншої, передбаченої за­конодавством і статутними токументамн ко­мерційної діяльності, кредити, інвестиції, внески засновників, спонсорів., благодійних організацій.

До доходів суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність у кафе, барах, рестора­нах та інших подібних закладах, відносяться надходження, одержані з того виду діяльності, у процесі якої здійснюється публічне виконання, публічна демонстрація, публічний по­каз творів, а також фонограм, відеограм, опублікованих з комерційною метою та зафіксованих у них виконань. Джерелами фінансування для таких суб'єктів, у першу чергу, є дохід (виручка) від реалізації про­дукції (товарів, робіт, послуг).

Відповідно до частини 5 статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні пра­ва», за винятком випадків, передбачених стат­тями 21-25 цього Закону, автор (чи інша осо­ба, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке ви­користання твору. Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і викори­стання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права ор­ганізаціями колективного управління з особа­ми, які використовують твори.

Організації колективного управління по­винні виконувати від імені суб'єктів і на основі одержаних від них повноважень функції, зокре­ма погоджувати з особами, які використовують об'єкти авторського права, розмір винагороди під час укладання договору (пункт «а» частини 1 статті 49 зазначеного Закону).

Таким чином, організації колективного управління повинні погоджувати розмір ви­нагороди із суб'єктами господарювання, а останні., відповідно до частини 4 статті 47 Закону України «Про авторське прано і суміжні права», зобов'язані надавати ор­ганізаціям інформацію, зокрема, про отри­мані доходи від використання об'єктів ав­торського права і суміжних прав.

 

 

 

 



Расширенный поиск РАСШИРЕННЫЙ ПОИСК

Переводы ПЕРЕВОДЫ

Подборки ПОДБОРКИ

Фонд книг ЦГНТБ ГМК Украины КНИГИ

Фонд аналитических описаний ЦГНТБ ГМК Украины АНАЛИТИЧЕСКИЕ ОПИСАНИЯ

Фонд стандартов ЦГНТБ ГМК Украины СТАНДАРТЫ

Фонд патентов ЦГНТБ ГМК Украины ПАТЕНТЫ



Реклама

ГЛАВНАЯ    О БИБЛИОТЕКЕ    ПАРТНЕРЫ    ССЫЛКИ    КОНТАКТЫ   
Copyrights © ЦГНТБ ГМК Украины 2000-2017
Design and programming by Lemaryn